На Гадяччині, у Лютеньській громаді,працює музей-аптека. Тут можна не лише побувати на екскурсії, а й власноруч приготувати ліки на старовинному обладнанні. Віднедавна відвідувачами музею стали не лише земляки-гадячани, а й вимушені переселенці, які через історію знайомляться із Гадяцьким краєм.
Не типовий музей
Хранителька фондів і засновниця музею-аптеки — дизайнерка Юлія Кобізька. Тривалий час вона жила у Києві, але із початком повномасштабного вторгнення росіян до України разом із родиною — чоловіком і маленьким синочком — повернулася на малу батьківщину — у село на Гадяччині. І знову почала проводити екскурсії для відвідувачів музею-аптеки. Переважна більшість її екскурсантів — діти. Спочатку Юлія проводила екскурсії для діток-переселенців та їхніх мам. Зараз сюди їдуть відвідувачі із усієї Гадяччини.
— Тому що у нас не класичний музей, де нічого не можна чіпати руками, не шуміти. У нас все можна: і взяти до рук аптекарську ступку, і зробити ліки, і навіть фотографуватися, — розповідає Юлія.
Історія аптеки-музею
Як музей аптека відчинила свої двері лише чотири роки тому. Але сам існує у цьому селі вже... 130 років! Донедавна це була найстаріша аптека на Полтавщині.
Рідне село Юлії Кобізької на початку 20 століття була волосним містечком. Тут діяли і двокласне училище, і бібліотека, кредитна спілка. Тут було власне відділення пошти і лікарня (до її появи жителі їздили лікуватися до іншого села), яка обслуговувала сусідні волості. Тобто на початок минулого століття життя у цьому волосному містечку било ключем. При лікарнях на тодішній час існували аптеки. Посада аптекаря була навіть поважнішою, ніж посада лікаря чи фармацевта. Усі ці відомості можна знайти у книзі, яку Юлія Кобізька видала до 130-річного ювілею музею-аптеки.
Аптекарка Серафима Яловенко Фото: Юлія Кобізька
Цінні експонати — по закуткам аптеки
Любов до аптеки у Юлії — ще із дитинства. Її мама Людмила майже 40 років працювала тут завідувачкою. Тож стіни музею-аптеки для дівчини як рідні. Шукати необхідні експонати не потрібно було: усі і вони стояли без діла по закутках аптеки, чекаючи на те, що їх коли-небудь викинуть на смітник. Але Юлія побачила у старовинних колбах і пляшечках із кольорового скла історичний потенціал і разом із сестрою Наталкою навели лад у двох кімнатах, які перетворилися на музейні зали, витерли від пилу експонати і в аптеку, тепер уже аптеку-музей, пішли люди не лише за ліками, а щоб послухати історію, як самої аптеки, так і аптекарської справи.
Зараз до двох кімнат музею додалася ще одна — у якій був безпосередньо торговий зал, де працювала мами Юлії. Але пані Людмила вже на пенсії, торгівлю ліками зупинили і тепер тут розміщується лише музей. Проте двері аптеки не зачиняються — сюди йдуть за враженнями. Теж своєрідними ліками у часи війни.
Музей-апека — ліки від війни
Юлія розповідає, що вирішила відновити екскурсії, коли на Гадяччині стало трохи тихіше. Але тривоги у односельців і у нових жителів громади — вимушених переселенців не зменшилось.
— У селі є чимало людей, які увесь час читають тривожні новини. Навіщо це постійно робити, якщо можна приємніше провести час, — говорить Юлія. — Я і оголосила у соцмережах відбудеться екскурсія. Першими відвідувачами були знайомі, сусіди, дітки-переселенці із своїми мамами. Зараз до нас приїздять на екскурсію навіть із Гадяча. Але війна вносить корективи у хід екскурсії, проводжу їх за скороченою програмою, адже є такий залізний аргумент як повітряна тривога.
— Це не просто послухали і пішли. Я завжди опісля прошу дітей намалювати малюнки про аптеку. Ось нещодавно із Гадяча передали цілий пакунок, — говорить Юлія.
Для дітей Юлія проводить інтерактивну екскурсію, так вони краще сприймають те, про що вона розповідає. Для кожного залу придумала особливості. Наприклад, у одному залі діти разом із Юлією проводять експерименти із рідинами, розчинниками тощо. В іншому — маленькі відвідувачі роблять пілюлі на пілюльній машинці.
Хоч в країні зараз триває війна, все ж для незабутніх моментів має бути місце. І у музеї-аптеці їх можна знайти. Замовити екскурсію у Юлії можна за телефоном 097-773-32-64.
