Поки волонтер Сергій Притула та блогер Ігор Ланченков збирали гроші на байрактари, у гадячан був свій народний збір — люди скидалися коштами на амуніцію для 19-річного бійця із Гадяча, який зараз боронить країну від російських окупантів. За добу гадячани назбирали майже 30 тисяч гривень. Журналісти Гадяч.City зв’язалися із мамою бійця задля коментаря, але почули неймовірну історію про наполегливість і бажання захищати свою країну.
Гроші надсилали із різних куточків України
Оголошення про збір коштів на купівлю амуніції для 19-річного воїна з’явилося на телеграм-каналі Гадяч надвечір 23 червня. Наступного дня мама хлопця вже звітувалася про покупки — на ці гроші їй вдалося придбати тактичний рюкзак і тактичні рукавички та замовити шолом, активні навушники і балістичні окуляри. 25 червня навушники і окуляри вже були у жінки — за них вона заплатила майже 5 тисяч гривень.
Крістіна говорить, що навіть не сподівалася, що люди так відгукнуться. Гроші надсилали із різних куточків України, по 5 ,10, 20, 100 гривень, навіть приносили додому. Гроші скидали знайомі і незнайомі люди. Найбільший платіж був 2 тисячі гривень, розповідає Крістіна.
Фото: Телеграм-канал Гадяч
Фото: Телеграм-канал Гадяч
Сина не бачила вже пів року
Жінка — щаслива мама чотирьох синів. Але зараз серце найбільше болить за 19-річного Вадима, якого вже не бачила пів року.
Вадим — курсант Одеського військового вишу. Коли почалася війна йому дали вибір: або залишатися у тилу, або іти воювати. Вадим вирішив, що не буде сидіти у казармі, коли прямо зараз відбуваються історичні події. Востаннє Крістіна бачила сина, коли той повертався із канікул на навчання у Одесу — 2 січня. І скоро вже знову у навчальному закладі канікули, але їх Вадим проведе із автоматом у руках, очікуючи російського ворога, щоб гідно дати йому бій.
Жінка лише нещодавно дізналася де її дитина, коли їй дозволили надіслати Вадимові посилку. Син не говорив мамі, щоб не хвилювати. Але Крістіна побачила адресу, її серце защеміло — до росіяни дуже близько.
Підступна англійська
Як розповіла жінка, її син завжди хотів стати військовим і просто марив військовою справою. Тож у 14 років вирішив вступати до кадетського корпусу. Але цей вступ трішки підвела англійська мова — іспиту хлопець не здав і поїхав назад до Гадяча.
— Я бачила, що син дуже тяжко переживав це. Його це ятрило. Він повернувся у Гадяч, поновився у школі. А третього вересня нам зателефонували із кадетського корпусу сказали, що звільнилося місце.
За час навчання у кадетському корпусі Вадим став одним із 20 найкращих курсантів закладу. І зараз на передовій хлопець — командир невеликого підрозділу.
Після закінчення кадетського корпусу у хлопця було два шляхи: або військовий виш у Львові, або у Одесі.
— Ми поїхали у Львів. Він мав вступати. А тоді через деякий час телефонує мені і запитує, чи є у мене квитки назад. Мені аж недобре стало, я подумала, що син вже передумав вступати до військового навчального закладу. А він говорить: "Ні, мам, я вирішив, що буду навчатися у Одесі", — розповідає жінка.
Але навчання курсанта-другокурсника перервала війна.
— Пам’ятаю, він мені телефонував, ще до повномасштабного вторгнення, просив, щоб я із меншим сином покинула Гадяч, поїхала у село і сиділа там. Вони вже готувалися до великої війни. Але я тільки відмахнулася. Тоді ж ніхто не вірив, що росіяни наважаться напасти на всю Україну, — розповідає жінка.
Зняв шолом — уже немає шолома
Крістіна говорить, що ніколи, ні за яких обставин, не просила у людей ані грошей, ані допомоги. Чотирьох синів Крістіна виховала і виховує сама (найменшому синові 9 років), поки була жива мама жінки, допомагала їй із дітьми. У родині зараз є ще один студент — 18-річний Андрій.
— Дати оголошення про збір на амуніцію для Вадима не моя ідея, — говорить Крістіна — Це моя сусідка першою зв’язалася із волонтерами і попросила поставити оголошення про збір. Потім просто повідомила мене. Я сумнівалася, чи потрібно це робити. Запитала Вадима чи можна. Він погодився, — говорить жінка.
Крістіна говорить, що держава хоч і забезпечує військо амуніцією, але на фронті це розхідний матеріал, тому бійцям та їхнім родинам іноді доводиться самим діставати необхідне.
Але такі відверті розмови із сином для Крістіни рідкість. Найчастіше у слухавку вона чує: "Мам, я не можу говорити". Вона хвилюється, але знає, що саме у цей час росіяни стають хорошими. А хороший росіянин — це мертвий росіянин. І їх буде більшати із кожним днем, адже разом із нашими воїнами на фронті — волонтери і прості люди, які своєю підтримкою наближають нашу перемогу.
— Я хочу дуже-дуже подякувати усім людям, які кидали гроші на мій рахунок. Дякую волонтерам за те, що допомагали. Дякую за синів і дочок, які зараз стоять на нашому захисті. Хочу, щоб ми швидше перемогли і нарешті настав мир, — говорить Крістіна.
