"Повітряна тривога": як гадячани реагують на сигнал оповіщення про небезпеку
20 червня. 117 день повномасштабної війни з росією. Українці вже звикли до звуків сирен. А чи реагують?
За час війни в Україні не залишилося місця, де б не лунала повітряна тривога. Звучить вона й в місті, й в селі, й в селищах. На Полтавщині сигнал тривоги лунає частіше ніж, наприклад, на західній Україні. Наслідки повітряної тривоги знову відчули мешканці Кременчука. 18 червня російські окупанти випустили по нафтопереробному заводу шість ракет та ще дві — по теплоелектростанції. На щастя, постраждалих немає.
У когось цей сигнал провокує паніку, хтось шукає укриття, а хтось продовжує займатися своїми буденними справами. Однак, не варто забувати, що сигнал сповіщає про небезпеку. Наближення ворожого літака або ракети.
Журналісти Гадяч.City дізнавалися, як гадячани реагують на сигнал оповіщення про небезпеку. Йдуть в укриття чи продовжують займатися буденними справами.
Ліля Дмитренко
Реагуємо. Сидимо вдома та дотримуємося правил двох стін. В укриття та погріб вже не бігаємо, боюся простудити дітей.
Пам'ятаю, як картоплю садили під звуки сирен. Було страшно, але без врожаю сидіти не збираємося.
Дотримуємося правил воєнного часу, зокрема й світломаскування.
Алла Костенко
Реагую в тому випадку, коли сирена дуже довго лунає, тоді в мене починається паніка. Але намагаюся тримати себе в руках.
А, зазвичай, займаюся буденними справами. Запитаєте чому? Все просто. Я вірю в наших захисників, вірю, що ми переможемо й все буде добре.
Олег Цимбал
Раніше використовував правило двох стін. Зараз не реагую взагалі, хоча й стоїть додаток "Повітряна тривога". Не бачу сенсу спускатися в підвальне приміщення, яке послужить могилою, якщо завалить.
Інші міста та навіть Кременчук страждають від ракетних обстрілів, тому там спускаються в укриття, а у нас тут тихо та спокійно. Можливо, вже звик до звуків сирен.
Ірина Калініченко
Раніше я реагувала та постійно спускалась в укриття. Зараз також реагую, але не завжди спускаюсь. У залежності від того, де знаходжусь.
Мені здається, це особливість психіки. Вона втомилась від постійної напруги та стресу. Але, коли під час повітряної тривоги, я знаходжусь не в укритті, то мені завжди тривожно.
Я вважаю, що потрібно йти в укриття, щоб зберегти своє життя. Бо ніхто не може передбачити, де зіб’ють ракету і куди прилетить наступного разу.
Юлія Павленко
Звісно, реагую. Намагаюся по можливості ходити в укриття, але залежить від того, де я знаходжуся.
У перші дні війни було страшно, але до всього звикаєш. Навчилася жити з тривогою, з новинами. Зараз нікому не легко.
Я вірю в нашу перемогу, в наших захисників, ми обов'язково вистоїмо і все у нас буде добре.
