«Живий ланцюг» 21 січня 1990 року – акція єдності за день до 71-ї річниці проголошення Акту Злуки між ЗУНР та УНР – відіграла важливу роль у становленні незалежності України. Дані про кількість учасників різняться: за оцінками радянської влади 450 тисяч українців; за неофіційними даними – від 1 до 5 мільйонів. Яка б не була цифра – у загальній кількості учасників і десять гадячан: вчителі, лікарі, директор школи, вихователька, водій швидкої і нафтовики.
У 1990 році гадячанин Анатолій Скаженик – 30-річний учитель історії у Лободиненській школі. Історія – чи не найважливіший предмет для радянського режиму. Адже викладання «правильної» історії з ідеологічним підтекстом формує нові покоління гвинтиків держави. Проте у Лободиненській школі щось пішло не так, адже вчитель, який має вкладати «правильну» історію… рухівець (Народний рух України – громадсько-політична організація).
Та що там Лободиненська школа! У Рашівській школі сам директор закладу Олексій Басараб також входить до Народного руху України. Більше того, саме у Рашівці рухівці створили свій осередок. Тут днюють і ночують райкомівці.
Проте надворі вже 1990 рік. Українці «навчені» Афганістаном, Чорнобильською катастрофою. 19 листопада 1989 року на перепоховання замордованих у таборах Василя Стуса, Олекси Тихого і Юрія Литвина на вулиці Києва виходять 100 тисяч людей.
Анатолій Скаженик говорить, що після 19 листопада 1989 року – день перепоховання Стуса, Литвина і Тихого – 21 січня 1990 року вдруге люди так масштабно збираються на вулицях столиці.
І саме із 1989 року і починається підготовка до акції живого ланцюга.
Іван Драч так написав про започаткування акції:
Анатолій Скаженик розповідає, що «Живий ланцюг» участь гадячан у акції було важливим насамперед тому, що утверджувався гадяцький осередок Народного руху України. Його учасники одноголосно прийняли рішення брати участь у акції.
«Київ був наш»
Анатолій Скаженик зазначає, що дату – 21 січня – вибрали не випадково. У 1990 році 22 січня випадало на робочий день – це був понеділок. Але для того, щоб поїхати до Києва, потрібно було написати заяву за власний рахунок. Було б дуже дивно, що рухівцям один день терміново потрібно було не виходити на роботу.
— Власних автомобілів у нас не було. Крім того, транспорт перевіряла міліція. Як дістатися? І тоді водій швидкої допомоги Іван Юревич пішов на хитрість «виписав» собі швидку допомогу на цей день – буцімто з’їздити до хворої родички, розповідає Анатолій Скаженик. Машину трохи дообладнали поставили сидіння. Везли символіку і прапори.
Разом Із Анатолієм Скажеником у ланцюзі єдності стояли Ірина Гулей, вихователька дитячого садочка, директор Рашівської школи Олексій Басараб, колгоспник Іван Глушков, Ольга Стасовська, вчителька української мови Рашівської школи, Юрій Подвезько, лікар-онколог Гадяцької ралі карні, нафтовик Зиновій Гулей, Володимир Сирота, лікар невропатолог із дружиною Тетяною, Володимир Коблицький, працівник НГВУ та Іван Юревич.
Гадячани стояли неподалік Володимирського собору. Хоч надворі був січень, учасники акції не не відчували холоду.
—Це були неймовірні відчуття. Скільки було синьо-жовтих прапорів, за які між іншим, були гоніння. Ми відчували натхнення. У той момент Київ був наш, — говорить пан Анатолій.
Після акції на Софійській площі відбувся велелюдний мітинг. У той момент, говорить Анатолій Скаженик, вони не відчували себе героями – на мітингу виступили люди, які пережили у своєму житті двадцять років таборів, як В’ячеслві Чорновіл чи камеру смерників, як Левко Лук’яненко. Вперше на мітингу хлопці і дівчата ходили у військових строях воїнів УПА.
Наслідки для гадячан, які брали участь у акції
Тогочасне телебачення назвало ланцюг єдності «збіговиськом». Анатолій Скаженик пригадує, що чимало його колег-вчителів із інших районів поплатилися роботою. У Гадячі серед усіх учасників акції єднання із роботи звільнили тільки Івана Юревича – коли дізналися, куди їздила авто швидка допомога. Заплатив кошти за машину.
Олексій Басараб сам вийшов із партії – ще одне нечуване зухвальство. Але на роботі втримався. Проте він став об’єктом інформаційних нападок від тодішньої газети «Будівник комунізму». Олексій Басараб навіть подавав позов проти газети і добився спростування усіх статей, які писали на нього.
Живий ланцюг унікальна акція для тогочасної України – із якої власне і почалося відновлення нашої незалежності. І хоча на майдані упродовж тридцяти років українці збиралися ще не раз, саме ланцюг єдності є ключовим у поваленні комуністичного режиму. І вже ніякі сили КГБ чи райкомів партії не могли стримати людей, які відчули що таке свобода – свобода думати, говорити і знати свою історію.
