Жителі Гадяччини ще можуть згадати ті часи, коли на села тричі в день ходили рейсові автобуси. Особливо найзатребуванішою була неділя: у цей день мешканці сіл з’їздилися на гадяцький ринок базарувати чи походити по магазинах міста. Автобуси тріщали по швах від кількості охочих скупитися у вихідний день.
Фото: suspilne.media
Проте сьогоднішні реалії зовсім інші: навіть якщо тобі у справі потрібно виїхати у «район» чи десь до батьків у село, найімовірніше ви залишитеся чи то у Гадячі, чи у селі.
Ніна Мисюра із Гадяча розповідає, що через відсутність транспортного сполучення довелося забрати стареньку маму із Біленченківки у місто.
– Не їздить зовсім ніякий транспорт. Якби й хотілося виїхати, але ніяк. Тому й довелося забрати майже лежачу маму до себе, – говорить пані Ніна. – А у невістки робочий день розпочинається о сьомій ранку. Щоб встигнути на цей час на роботу вона виходить разом із дітьми о шостій ранку і пішки йде через Ковалевщину 5 кілометрів до Гадяча.
Та чи не найбільше нарікань через те, що не можна на Гадяч виїхати із громад по вихідних днях. Наприклад, Анфіса Величко пише, що із Бірок у вихідний день можна поїхати лише автостопом. У Лютеньку, величеньке село, автобус по суботах і неділях також не їздить.
Сергій Федусенко, староста Веприцького старостату розповідає, що у селі щодня є «проходящий» лебединський та воронівський автобуси від Гадяцького АТП.
– Із Римарівки їздимо переважно власним транспортом, на громадський не розраховуємо. Буває, що не всі рейси йдуть. На вихідних взагалі автобус не їздить, – пише Лілія Дмитренко із Римарівки.
Тож власне, «на район» вибратися можна. У будні дні. Та і Віталій Пазинич, директор автотранспортного підприємства АТП-15337, переконує, що як такої транспортної проблеми на Гадяччині немає і наводить аргументи чому рейси у вихідні дні – це мінус для АТП (нагадаємо, це приватна структура).
– Ціна на пально-мастильні матеріали і запчастини піднялася. На вихідних фактично ми працювали у збиток. Якщо раніше ми із рейсу мали тисячу гривень, а зараз 300-500 гривень. То де доцільність такого бізнесу? Ми розуміємо людей і щоб не заходити у великі борги, нам доцільно не виходити у вихідні на рейси, – говорить Віталій Пазинич. За місяць один рейс може принести 9 тисяч гривень. Із них потрібно виплатити заробітну плату, податки і зробити ремонт транспортних засобів.
Усі ми знаємо, що безкоштовний сир – лише у мишоловці. І якщо пенсіонер у пенсійний день їде у район безкоштовно, значить за це хтось уже заплатив. Конкретніше «хтось» – це громада (а ще донедавна сільські ради). Просто так пенсіонер до Гадяча не поїде – потрібно, щоб громада оголосила торги на Прозорро на перевезення пільгових категорій населення. Такі договори із перевізниками уклали усі громади, крім Лютенської і Гадяцької. А от Сергіївська громада уклала договір на перевезення пільговиків із полтавським перевізником.
– Пільгові перевезення це хороший стимул для перевізника, – говорить Віталій Пазинич, – адже я знаю що гарантовано отримаю свої гроші за перевезення незважаючи, скільки мені везти пасажирів із числа незахищених верств населення. Це хоч якась компенсація за те, що автобус виїжджає на маршрут. Адже буває так, що із села наприклад, їде 12 людей, а назад повертається лише чотири людини. Виходить знову мінус, а затрати ті ж.
Голова Лютенської сільської ради Володимир Омельченко пояснив, що пільгові перевезення у громаді є: сільська рада відшкодовує проїзд за перевезення по факту – людина із пільгової категорії для звіту приносить квиток за проїзд.
– Ми хочемо контролювати хто із пільговиків їздить і платити за конкретну людину, – говорить Володимир Омельченко.
Так у Лютеньській громаді їздять уже цілий рік.
Так а що із Біленченківкою?
До біленченківського транспортного колапсу жителів села возив приватний перевізник Іван Орел – його для перевезення своїх працівників найняв місцевий газовий промисел. Попутно Іван Орел підбирав і біленченківців, щоб вони могли потрапити до Гадяча. Іван Орел зазначає, що за ці 10 років жодного разу не отримав якогось відшкодування за перевезення пільгових верств населення. Зізнається, що мав перемовини із Гадяцькою громадою, навіть готувалися документи, але його не задовольнили умови договору.
– Пішов на принцип, – говорить Іван Орел. – Зараз біленченківців не беру. Та і зараз стало менше їздить людей. Крім того, можу їхати на Біленченківку лише двічі на тиджень – все залежить від графіку працівників промислу. Крім того, не хочеться відповідати через не вакцинованих пасажирів.
Віталій Ракочій, заступник міського голови, говорить, що пропонували перевізникам взяти маршрут Гадяч-Біленченківка, але всі потенційні претенденти відмовилися від маршрутів, адже вони їм не вигідні.
– Перевізники хочуть, аби було так як колись при районі: возили чи не возили пільговиків, а відшкодування вони мали. Ми хочемо, щоб оплата була по факту: скільки пайовиків проїхали, стільки ми й відшкодуємо. Наприклад, пільговик має вісім талонів на місяць. За ними ми й відшкодовуємо проїзд.
Щоб вирішити питання із транспортом у громаді, із відділу освіти газель передали на МКП «Комунсервіс». Планують її відремонтувати і пустити на тимчасові маршрути – Сари-Харківці і Біленченківку – щоб перевірити їхню наповнюваність.
– Хочемо промоніторити, чи вистачить газелі. Можливо, буде мало посадкових місць, – говорить Віталій Ракочій.
Замість епілогу
Три роки тому у одному із номерів газети «Гадяцький вісник» ми вже писали про Харківці. Селяни ще тоді зверталися і до сільського голови, і до керівництва району. Але рейс виявився збитковим і перевізник – АТП-15337 – зняв його із маршруту.
За три роки проблеми у АТП не зникли: потрібно платити податки, купувати запчастини, платити заробітні плати. Крім того, на якість транспортного сполучення впливає така проблема як демографічна – якщо брати за приклад лютенський автобус, він тріщав по швах, коли у нього із трьох сіл сідали пасажири.
Населення скорочується, люди із сіл виїжджають. Крім того, зараз не потрібно їхати у район, щоб купити кофтину чи нові кросівки. Все це можна зробити онлайн. Та і довідку можна замовити у старостаті чи у сільській раді – із реформою децентралізації необхідність їхати у район уже відпала.
Адже все може оформити місцевий ЦНАП. Звісно, перевізникам не вигідно їздити на збиткові маршрути, коли за раз можна повезти тільки двох людей. Тому пільгові перевезення для них – як додатковий стимул для того, щоб поїхати на село. Але громади в свою чергу теж хочуть, щоб усе було прозоро і відповідало закону. Тож будуть доходити консенсусу перевізники і громади покаже час.
