Встигнути відключитися, доки хтось не взяв трубку, аби не зняло гроші. Чекати ночі, щоб говорити по безліміту. Чохли, які носили на шиї і нокії, які просто неможливо було убити. Картки поповнення і замовлення рінгтону. Для зумерів це звучить як маячня, але ж ми із вами все пам’ятаємо. Редакція Гадяч.City вирішила пригадати разом із гадячанами, якими були їхні перші мобільні.
Лілія Дмитренко, Римарівка:
"У мене перший телефон з'явився аж наприкінці кінці 9 класу (2006 рік). Він був такий класний, хоча без камери, але мав кольоровий дисплей. Можна було записати щось на диктофон і встановити на мелодію виклику.
А ще у нього була прозора кришка, куди можна було вирізати з журналу шматок чогось і кришка перетворювалася на модний бампер.
Звісно ж були й недоліки: телефон погано тримав заряд і смс можна писати тільки латиницею.
У 11 класі мама виділила мені 940 грн і ми купили Самсунг —розкладушку із камерою і картою пам'яті. Він прослужив мені аж до 3-го курсу вузу, а потім кілька років ним користувалась бабуся.
У 2011 році з зарплати вихователя літнього оздоровчого табору (+трішки доклала стипендії) купила сенсорний телефон LG. Вона тоді були мега популярні. Але він, на жаль, пропрацював лише рік (сенсор не пережив холодну зиму)".
Такий чохол на Нокіа робив її просто Термінатором у світі мобільних телефонів
Лідія Бруяка, Сари:
"У мене був телефон однією з перших у селі — у 2003 році. Чорний, із маленькою антенкою. Назву не пам’ятаю. Тоді ще за розмови платили обидва боки — і той хто телефонує, і той, хто відповідає. Телефон мені подарував син.А він десь теж купив — не новий.
Потім у Київстара був такий тариф, що якщо тобі хтось дзвонить, то нараховували по 10 копійок за кожен дзвінок. Було цікаво: на городі полеш, а тут дзвінок з самої столиці. Зв'язок був хорошим навіть погребі. Не те що зараз. Потім я цей телефон подарувала сусідці,бо у мене з'явився новий. А вона його не зберегла".
Анатолій Дементій, Вельбівка:
"2003 рік. Тріум Гелексі. Не пам'ятаю скільки віддав за нього, але пам'ятаю, що то були відпускні гроші. Тоді по 4 секунди можна було безкоштовно говорити. Говорили коротко і ясно “Прівєт, ти де?” “Передзвони мені”. СМС було чи то по 31, чи то по 33 копійки. Телефонів було так мало, що навіть толком не було кому телефонувати. Хіба що другу дитинства в Італію. Носили телефони в чохлах на ремнях. Потім якось непомітно це зникло".
Сергій Павленко, Слупськ (Польща)
"Мій перший телефон — Siemens M 55. Купував у 2004 році на Караваєвих дачах. Як зараз пам'ятаю, за 500 грн. В Києві на той час за тиждень заробляв 700 грн, а в Гадячі тоді місячна зарплата була 300 грн".
Юлія Кривенко, Гадяч:
"Найперший мій телефон був Siemens M 55. Там ще, пам’ятаю, там мелодiя була як кiнь іржав. І в мене на парi прийшла смс. Ох тодi i смiху було".
Анфіса Величко, Максимівка:
"Мій перший телефон Siemens А 55 придбали у Бєлгороді друзі, а потім передали на Гадяч. Скільки коштував уже не пам’ятаю, але тоді це були немалі кошти. Це були мабуть 90 роки. Але ж зв'язок був 0. Шукали найвищу точку, щоб можна було додзвонитися. А вже після нього ми придбали Nokia 1100".
На Сіменси можна було закачати такі картинки
Віталій Криворчук, Гадяч:
"Перший був Samsung C 100. У нього з дня покупки був якийсь дефект, по гарантії прошивали декілька раз, попрощатися з ним не встиг — його вкрали. А купував я його в магазині, що на Кругу. Називався Мобі-Люкс, там де зараз роблять швидкі фото".
Зоя Нестеренко, Сватки:
"Пам'ятаю це був 2004 рік . У той рік кому виповнилося 18 років давали якщо не помиляюся 750 гривень.На той час це були великі кошти були. І я придбала за 350 гривень телефон Siemena А 55. Дуже був витривалим.
Одного разу із ним трапилася історія. Колись телефони модно було носити на шнурках на шиї. І я загубила телефон — думала, що можливо впустила в колодязь, коли набирала воду із криниці. Дуже із того засмутилась. Проте через деякий час знайшла його у своїй вуличці — лежав у траві. Робочий! А там і корови ходили, і машини їздили і нічого йому не сталося. Хіба що корпус потріскався.
Потім вже як навчалася, купила собі була за 400 гривень теж Siemens. Але вже кольоровий і на нього вже можна було навіть завантажувати ігри і він був на той час сама нова модель. Мені одногрупниці навіть заздрили. Говорили: "Он диви який у неї телефон".
Часи до Приват-24 і терміналів
Тамара Горбун, Гадяч:
"Наші телефони Нокіа 3310 були придбані в кредит. Віддавали за нього гроші півроку. Тариф сімейний за 1 коп. Жили довгоооо. Потім ще користувались батьки".
Юлія Пасько, Гадяч:
"Тариф Джинс ніч! Супер тариф: чекаєш 12 і до 6 ранку говори на халяву".
Вероніка Вайнагій, Гадяч:
А у мене був найперший 1100. А сім карти і Діджус, і Київстар, але платні. Потім з'явився Екотел, що давав 10 хвилин безкоштовно. Ото було радості в мої 17".
Ціни на мобільні
Бонус від редакторки Гадяч.Сity:
"Пам’ятаю, коли у мене з.явився перший телефон — хрещений подарував влітку після закінчення 11 класу, у 2005 році. Цікаво, що я пам’ятаю, що це був Панасонік, я його носила на шворці на шиї, але не пам’ятаю, яким він був) Першим оператором був Київстар. І писати і телефонувати було дорого, тому розмовляли коротко і по ділу.
Наступним був Соні Еріксон. Я його перекупила у хлопця подружки за "стєпуху". Ясно чому він його продавав: телефон увесь час "лигав". Апофеозом стало те, що я роздавала на ньому екран: мобілка заряджалася на підлозі від переноски. Я крутилася перед дзеркалом — роздивлялася, який красивий собі зробила манікюр і наступила на телефон. На екрані з’явилися чорні смуги. Проте я приловчилася навіть дзвонити по ньому і правильно писати есемески.
А потім хрещений знову підігнав мені телефон — Самсунг-жабку із антенкою. Ним прикольно було хряцати, коли ти хотів показати, що розмова тобі не сподобалась чи ти роздратований співрозмовником по ту сторону трубки. Але і він "походив" не довго. Можливо тому що був "беушним".
Новий я собі купила десь на третьому курсі — за "Юлькину тисячу". У 2008 році вкладникам ощадбанку СРСР відшкодовували по тисячі гривень. Виявилося, що батьки теж мені на "книжку" наскладали грошей.
За цю тисячу, а вірніше 600 гривень я купила Самсунг-слайдер. На той час слайдери були неймовірно круті. А ще він був кольоровий, трохи фоткав, а головне, можна було виходити в інтернет. Прожив він у мене два роки, заглючив і вже після закінчення університету за 800 гривень я купила собі Нокіа. У ній нічого такого не було. Здається, навіть не було камери, але найголовніше у ньому була гра "Змійка". Прекрасний антистрес.
Лише зараз зрозуміла, що у змійку неможливо виграти. Не пам’ятаю моделі, але та Нокіа вірою і правдою прослужила аж до 2016 року! Вона літала, падала, топилася, але хоч би що. Лише наприкінці свого існування кришка на телефоні якось неприродно почала відстовбурчуватися. Мені порадили чимскоріш змінювати батарею, тому що міг бути грандіозний бабах. І ось у 30 років у мене нарешті з’явився смартфон. Але це вже зовсім інша історія".
ПС. Що не змінилося із часів мобільних, так це те, що і смартфони зараз купують у кредит.
Фото із телеграм-каналу Україна нульових.
