Йому 26 років, він народився у Гадячі із самого дитинства почав займатися спортом – футболом, згодом єдиноборствами. Та все ж тайський бокс та кікбоксинг, яким почав займатися у 13 років, став для нього сенсом життя.

Владислав Божко почав свій спортивний шлях майже у 14 років, для нього кікбоксинг став частиною життя.

– Щоб досягти у спорті хоча б невеличку перемогу – треба працювати не покладаючи рук.

У 15 років він вперше спробував себе на обласних змаганнях в Полтаві, де здобув перемогу, зайнявши перше місце. Тоді ж його запросили на чемпіонат України по тайському боксу у місті Валки, що на Харківщині й там Владислав зайняв почесне 2 місце.

У 17 років він провів обласні змагання, де зайняв 2 місце й отримав кандидата майстра спорту України. Також хлопець розповідає, що травма ноги не дала йому поїхати на чергові змагання, де він міг отримати майстра спорту Міжнародного рівня.

У 18 його призвали в армію. Відслуживши півтора року Владислав повернувся у спорт.

– Моїм першим тренером у Гадячі був Ангел Георгієв, у Полтаві — Олександр Тен і Зураб Абдуллаєв.

І якщо зі здобутками та змаганнями хлопець трішки призупинився, та у спортивній сфері він лише почав набирати оберти. 2016 рік для Владислава став знаковим – він втілив свою заповітну мрію у життя – відкрив власний спортивний клуб по тайському боксу та кікбоксингу «Гладіатор» у Гадячі.

Саме у ньому він почав тренувати хлопців і спробував свої сили як тренер:

– «Гладіатор», бо вони сильні, мужні та витривалі. Вони завжди борються за перемогу до кінця. Тому й назву таку обрав.

Також Владислав розповів, що своїх перших вихованців шукав сам – ходив у школи й професійні ліцеї з оголошенням, давав реклами.

– Перша група була з 11-річними хлопцями й старшими – менших не брав, бо не був впевненим у своїх силах, – зазначає Владислав. – з меншими зовсім інших підхід у вихованні, програмі, навантаженні та відношенні. Перші тренування проходили у третій школі, згодом у спортзалі другої школи. Згодом почав готувати хлопців до змагань.

На запитання якби не кікбоксинг, то чим займався, то Владислав не задумуючись сказав футбол. Спорт для нього невід’ємна частина життя:

– Мені подобався футбол. Був воротарем, але більшу перспективу побачив у єдиноборствах. Навіть якби й займався футболом, то думаю, теж відкрив би свою секцію.

Та крім спорту Владислав ще професійний масажист.

– Навчаючись у педагогічному університеті я познайомився із тренером зі змішаних єдиноборствах і дізнався, що перед та після змагання хлопці проходять реабілітацію відновлення організму і мене це дуже зацікавило. Тому почав також займатися не лише реабілітацією спортсменів, а й просто людей.

– Я ніколи не пожалкував, що спорт з’явився у моєму житті, і все те, що маю зараз – уже певні досягнення для мене. Він зі мною зранку до вечора. І я впевнений, що кожний день я проживаю не даремно.

Та все ж бути відданим своїй мрії – справа не з легких. Тому коли з’являється вільна хвилинка Владислав проводить її з коханою, рідними та близькими, інколи їздить до друзів.

– Буває день починається із ранкового тренування. Тому не скажу, що ранок можу присвятити собі. Також дотримуються режиму – ранкові пробіжки та тренування.
Він тренує чемпіонів.

А також, як запевняє Владислав, щоб досягти чогось у спорті – треба наполегливо працювати. Своїм же хлопцям бажає досягти таких же рівнів, як наші відомі українські боксери.