На початку пандемії для нас було дивно: як це – працювати вдома. Але за якихось півтора року віддалена робота стала трендом у роботі персоналу. Сергій і Олена Проценки мають роботу у Києві. Але працюють на роботодавця у Гадячі. Гадяч.Сity дізнавався у подружжя плюси та мінуси такої роботи та яка вона, віддалена робота у Гадячі.
«Специфіка роботи дозволяє працювати на дому»
Спека у розпалі і десятки гадячан у шльопцях і з надувними кругами під пахвами, торбинами із пляжним начинням снують по старому новому мосту (хоча який же тепер із двох гадяцьких мостів новий ) гадяцькому мосту. У них один напрямок – пляж на «лодочній» та пляж навпроти «лодочної» станції. Щодня вони ідуть позв стенд місцевого вейк-парку, зовсім не задумуючись, що це одна із перших робіт гадячанина Сергія Проценка.
— Ще моя робота – це лого і обкладинка колись відомої у контакті гадяцької групи We Love Hadiach, айдентика для «Рижиків» (гадяцький виробник напівфабрикатів), логотип ГО “Гаяч Дружній”, – розповідає Сергій.
Зараз він працює дизайнером у київському рекламному агентстві, а його дружина Олена – редакторкою у в одному із українських інформаційних агентств. Вже понад рік подружжя живе у Гадячі і працює на віддаленій роботі.
— Влаштувалася на роботу буквально за півроку до карантину. Я тоді навчалася на четвертому курсі університету імені Драгоманова. Роботу у агентстві запропонувала подруга. Пам’ятаю, як хвилювалася, адже у мене зовсім не було досвіду написання матеріалів. Але у редактора стрічки новин дещо інші обов’язки, ніж у журналіста. Так, робота легша, але все одно потрібно вивіряти інформацію, адже можна опублікувати фейк. Або недогледіти помилку. Тому потрібно бути дуже уважною, – розповідає Олена. – Коли в Україні оголосили карантин, наше керівництво сказало, що піклується про своїх працівників і не може наражати на небезпеку та і специфіка роботи дозволяє працювати із дому. Так почалася моя віддалена робота.
І фріланс, і віддалена робота
Якщо для Олени це був перший досвід такої організації праці, то Сергію вже доводилося працювати віддалено.
— Я пройшов великий шлях до дизайнера, – усміхається Сергій. – Можна сказати від вихованця гуртка образотворчого мистецтва до графічного дизайнера.
Інтерес до саме до дизайну у хлопця виявився під час навчання у Гадяцькому на той час училищі культури – на заняттях студенти розробляли логотипи, робили моделі квартир. І Сергію сподобалося так, що він вступив на дизайнера інтер’єрів до Сумського педагогічного університету імені Макаренка. Хлопець навчався два роки і після третього курсу зрозумів, що все-таки інтер’єри – це не те, чим він хотів займатися.
Не повірите, до того як стати графічним дизайнером Сергієві довелося працювати і охоронцем у супермаркеті, і продавцем мобільних телефонів і навіть на гадяцькому сирзаводі! На сирзавод довелося влаштуватися, щоб оплачувати навчання у КНУКІМ – хлопець вступив туди здобувати професію графічного дизайнера.
— Доки працював на сирзаводі, підробляв фрілансом. Як звільнився – теж приймав замовлення на дому. Так пройшло пів року. Потім я поїхав у Суми – знайшов роботу рекламній агенції, але за три місяці звільнився, не влаштовувала заробітна плата. Повернувся у Гадячі і буквально на наступний день мені зателефонували і запропонували віддалену роботу. А ще через пів року вирішив шукати роботу у Києві. І знайшов – графічного дизайнера у відділі маркетингу BeerMarket
Білгород-Дністровський чи Гадяч?
Серпень у Білгород-Дністровському, що на Одещині, не такий як серпень у Гадячі. Останній місяць літа фарбує довколишні краєвиди Причорномор’я у коричневі і жовті кольори. Давня Акерманська фортеця отримує майже триста днів сонячних ванн, а у самому місті, як і тисячі років тому, вирує життя. Саме тут виросла Олена Проценко. Здавалось би, куди їхати під час карантину на віддалену роботу – звісно там де багато сонця і води. Але Сергій і Олена переїхали до Гадяча.
— Тут така природа, все зеленіє. Не так, як у нас. Можна взяти велосипеди і поїхати на луки чи у ліс, – розповідає дівчина.
Рішення їхати у Гадяч прийшло, тоді коли вони зрозуміли, що сидіти у «бетонній» коробці уже не сила.
Як організована віддалена робота
У Сергія робочий день розпочинається о пів на десяту ранку. Звершується о 18.00. Коли буває багато роботи, доводиться затримуватися до 19-ї чи 20-ї. У Олени дещо інший розпорядок дня.
— Разом із мною у агенції працюють ще 7 редакторів. На одній зміні працюють дві людини. У мене чіткий графік: ми знаємо, коли у нас зміни, в середньому я роблю дві новини на годину. Початок робочого дня залежить від того, яка у мене зміна: на 8му, на 10ту, 15-ту чи 17-ту. Із 17-ї до півночі остання зміна. На вихідних інший графік, чергує лише одна людина, – розповідає Олена.
Дівчина говорить, що їй пощастило не потрапити у класичний анекдот про тещ і свекрух:
– У мене гармонійні стосунки із мамою Сергія. Іноді ми навіть думаємо однаково (усміхається): наприклад, здебільшого готує їсти мама. Іноді я надумаю теж щось приготувати, а не встигаю – мама Сергія встигає першою. Вона дуже піклується, щоб ми не були голодні.
— Колись, коли я ще працював на сирзаводі і підробляв фрілансом мені вдома говорили, що буцімто сиджу без толку біля комп’ютера. А коли з’явилися перші гроші, зрозуміли, яка у мене робота. Зараз у нас немає непорозумінь, що я увесь час сиджу за монітором. Адже люди потроху призвичаюються до того, що робота може бути онлайн, – розповідає Сергій.
— Буває так, що якесь свято, всі сидять за столом, а я за комп’ютером – до цього теж звикли, знають, що у мене зміна, – додає Олена.
— І до того, що всі сидять за святковим столом, наприклад на якомусь святкуванні, а я за комп’ютером уже теж звикли, адже знають, що у мене зміна, – додає Олена.
Віддалена робота у офісі
Коли Олена і Сергій жили у Києві, знімали квартиру на околиці Києва. Щоб дістатися до роботи, вранці доводилося вставати о шостій і годину їхати до центру міста.
— З одного боку на віддаленій роботі легше – не потрібно їхати у офіс, а з іншого немає живого спілкування між колегами по проектам. – говорить Сергій. – З іншого, якщо працюєш в офісі, можеш отримати пораду, підказку від колег, поговорити. Так, ми обговорюємо телефоном, але менше і це все таки не те. Крім того, у офісі є розмежування між домом і роботою.
— Іноді буває складно працювати, коли у мене друга зміна із 15-ї, а Сергій вже відпрацював, а він приходить у кімнату і відпочиває. І він уже може засинати, а я ще працюю, – говорить Олена. – А одного разу у нас вдома виключили світло, саме тоді, коли мені терміново потрібно було поставити новину. Ми схопили велосипеди, ноутбук поїхали шукати, де можна було б підключитися до електромережі та інтернету. В одному закладі відмовили, довелося їхати у місцеву кав’ярню. Тут дозволили без питань
Так Київ чи Гадяч?
Олена зазначає, що вони планують повертатися у Київ, але не найближчим часом і додає, що для неї оптимально було б з’являтися у офісі двічі чи тричі на тиждень.
— У Києві ти увесь час проводиш на роботі і в транспорті. У тут, у Гадячі, є час на розвиток і вільний час. Я прокидаюся, пів години на каву і вже працюю. Словом, усе лайтово. Гадяч повільніший, у Києві ритм швидший, і це спонукає до розвитку щось робити. Але на карантині все таки краще бути у Гадячі, ніж сидіти у Києві у квартирі.
