Сьогодні в Україні святкують День філолога. Це свято усіх учителів та викладачів української мови, лінгвістів, літературознавців та перекладачів. Філологія об’єднує сукупність гуманітарних наук — мовознавства, літературознавства, фольклористики, текстології, джерелознавства тощо. А чи знали ви, що виходець із маленького села на Гадяччині написав 300 мовознавчих праць, підготував 25 кандидатів і докторів філологічних наук та став лауреатом міжнародної премії імені Івана Франка, яка присуджується за заслуги у галузі україністики та соціально-гуманітарних наук.
Потебня, Грищенко, Пилинська, Вихованець, Жовтобрюх — ці прізвища добре знайомі студентам філологічних факультетів, адже саме за їхніми працями готують майбутніх учителів та лінгвістів.
Але мало хто, саме із вихідців із Гадяцького району, знає, що Михайло Жовтобрюх —— автор підручників із СУМ — курсу сучасної української мови та «Історичної граматики української» мови народився у… Ручках, невеликому селі, що зараз входить до складу Петрівсько-Роменської громади.
Михайло Жовтобрюх написав біографію, але найкраще про свого земляка написав ще один мовознавець — ректор Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка у 2009-2021 роках Микола Степаненко. У 2007 році вийшла у світ монографія Миколи Степаненка «Наукова спадщина мовознавця Михайла Жовтобрюха» (на сайті можна скачати її, щоб прочитати). Саме цією роботою ми послуговувалися у підготовці цього матеріалу.
Отож народився майбутній мовознавець 17 листопада 1905 року у селі Ручки. Наприкінці свого життя Михайло Жовтобюрх часто загадував свою малу батьківщину:
«Люблю я своє славне село, мої рідні Ручки на Хоролі», «щороку буваю в рідних місцях. І на тій стежці біля Хорола, яка вела і завжди веде до села».
Згадував Михайло Жовтобрюх і Гадяч:
«Дорогий для мене і Гадяч, який відкрив для багатьох моїх односельців дорогу у життя».
Мовознавець дуже пишався, що із Гадяча пішов рід Драгоманових, а у Рашівці народився Петро Залозний — письменник, мовознавець, автор підручника «Коротка граматика української мови», яка побачила світ у 1906 році.
У редакції зберігається ось така СУМ. Рік видання 1972
Батьки Михайла були селянами, тож хлопцеві із шести років довелося попрацювати: порати корову та ходити за плугом. Проте батько, який брав участь у Першій світовій війні, написав додому листа, у якому просив відправити сина в науку, бо «малограмотним і неграмотним страшенно важко в солдатах». І майбутній мовознавець почав учитися: спочатку у місцевій, Ручківській, чотирічній школі, а далі — у школі містечка Комишня (Миргородищина).
Хлопець мріяв стати учителем, тому вступив до Гадяцького педагогічного технікуму, який закінчив у 1923 році. Михайло Жовтобрюх був серед кращих учнів і з 18 років почав учителювати — спочатку учителем початкових класів у селі Попівщина Роменського району, а потім у Харцизьку, що на Донеччині.
У 1926 році Михайло Жовтобрюх стає студентом Дніпропетровського інституту народної освіти.
У 1929 роцi він закiнчує мовно-лiтературне вiддiлення факультету професiйної освіти й одержує квалiфiкацiю викладача українськоi мови та лiтератури в технiкумах, вищих навчальних закладах, вищих технiчних навчальних закладах. У наступному, 1930 роцi— соцiально-економiчне вiддiлення й отримує фах викладача соцiально-економiчних дисциплiн у навчальних закладах професiйноi освiти. Разом із навчанням, Михайло два роки викладав українську мову на державних курсах українськоi мови, що дiяли в Днiпропетровську i українську мову та лiтературу в Днiпропетровськiй мiжокружнiй партiйнiй школi.
У 1931 роц Михайло Жовтобрюх переїхав до Запоріжжя, де працював у у місцевому педагогічному університеті до 1937 року.
Саме тут, у Запоріжжі, з’явилися друкованi пpaці, присвяченi проблемам граматики, iсторії українського правопису, методики навчання грамоти i формування навичок грамотного письма.
Майже десять років (із перервою, коли була нацистська окупація) Михайло Жовтобрюх працював у Київському державному педагогічному інституті імені М.Горького.
Становлення Михайла Жовтобюрха припало на роки червоного терору. І науковцю навіть довелося поїхати із України, щоб уникнути репресій – три роки завiдував кафедрою росiйськоi мови в Тюменському й два роки в Бухарському педiнститутах. А щойно трапилася наrода, переїхав в Украiну й оселився в Черкасах.
Майже 25 років Михайло Жовтобрюх працював у Інституті мовознавства імені О.О.Потебні.
Цiкавила вченого i проблема культури української мови. У 1969 році вiн пiдrотував невеличку, але корисну й багату на iнформацiю брошуру "Слово мовлене", у якiй просто й зрозуміло розповiдає про суспiльне значення лiтературноi вимови, про лiтературну норму й обов'язкове дотримання правил всiма носiями мови, про причини порушення норм, та про основнi орфоепiчнi норми сучасноi украiнсько:i лiтературної мови – вимову rолосних i приrолосних звукiв, особливостi вимови слiв iншомовноrо походження, про милозвучнiсть, яка досяrається природним чергуванням окремих rолосних та приrолосних звукiв, можливiстю вживати деякi слова у рiзних формах, не змiнюючи їхнього значения, про специфiку українськоrо наrолосу.
Михайло Жовтобрюх став наставником для багатьох українських мовознавців – Гриrорiя Удовиченка, Лариси Скрипник, Арнольда Грищенка, Івана Вихованця, Любові Мацько. Словом, усіх тих авторів підручників, за якими навчаються чи навчалися філологи.
Крім того, що сам Михайло Андрійович був «зіркою філологічного світу», із роду Жовтобрюхів вийшли талановиті нащадки. Донька Жанетта Іванова стала науковицею у галузі хімії. Онука – Лідія Піша— українська художниця сучасного живопису, працює в галузі монументального мистецтва як вітражистка
А от внука Михайла Жовтобрюха ви точно бачили на кіноекранах. Актор Сергій Іванов зіграв у десятках фільмів, мав звання народного артиста України, але усім він запам’ятався ролямиКузнєчіка із легендарного фільму « В бій ідуть одні старі» та сержанта Цибулі із фільму «Дачна поїздка сержанта Цибулі».
