Усі вони із різних навчальних закладів міста. Хтось із них катається уже три роки, а хтось – три тижні. Хтось ними захоплюється, а комусь вони заважають. Відтоді як на площі Соборності зробили ремонт асфальтового покриття, майданчик перед сценою їхній – гадяцьких скейтбордистів.
Каліфорнія – Гадяч
Щойно пригріє сонечко, для них починається сезон, принаймні для наших широт.
— Я не знаю, чи сьогодні хлопці будуть кататися, на завтра вчити багато уроків, але ми вам перетелефонуємо, говорить у слухавку мама Влада Базавлука.
— То де ви, ми вже зібралися, чую за півтори години у слухавку. Похапцем пакую фотоапарат, диктофон, блокнот.
Надворі Гадяч мліє від нарешті прийдешньої весни і післяобіднього сонця.
— Чекайте, ми зараз повернемося, гукають хлопці – зараз в маркет і назад.
На площі залишаються Женя Михайліченко та Ілля Прядко. Раз за разом у небом над Соборною відлунює дзвінкий клац! — хлопці виконують трюки. Вони вже упевнені і можуть їздити по всьому периметру майданчика, а от двоє новеньких, які прийшли сюди лише два тижні тому, тримаються ближче до сцени.
— Перший раз в житті я поставив фліп! — із захопленням Ілля кричить Жені.
Для двох десятків хлопчаків із різних начальних закладів міста (катаються хлопці і з Гадяцького аграрного училища) – це найкращий час для тренувань. Так, саме тренувань, адже скейтбординг це не просто роз’їжджати вулицями міста. Між іншим, це екстремальний вид спорту, який лише у 2015 році отримав статус олімпійського.
Проте щоб дійти до Олімпіади, скейтбордингу довелося чимало трансформуватися і розвиватися, перетнути Атлантику – адже катання на прообразі скейту – ящичках із колесами – вийшло із середовища серфінгістів Каліфорнії у 40-х роках минулого століття. Скейтбординг породив цілу скейт-культуру, до якої як не крути належать і гадяцькі любителі екстриму: скейтбордистів вирізняються одяг, сленг, музика, ну і звісно, спосіб пересування.
Хоча, як говорить дев’ятикласник міського ліцею №4 Тарас Смук, не всі гадячани розуміють, навіщо вони катаються.
— Буває сердяться, коли ми їдемо вулицями міста, вважають що ми руйнуємо тротуари і східці. Іноді чуємо до себе ненормативну лексику, говорить Тарас.
— А те, що ви катаєтеся на площі? Тут же небезпечно, їздять авто, — запитую.
— Хто до нас ставиться нормально, так це водії. Але й ми самі дуже обережні, стараємося не дуже захоплюватися, щоб бачити, що навколо відбувається. Просто нам немає де кататися. Хоча і є такий різновид скейтбордингу, як стріт (катання у міському просторі), але у нас немає так багато перешкод, щоб робити трюки, каже хлопець.
Розповідає, що захопився скейтбордингом майже три роки тому, коли почали кататися друзі. Потім почали підтягуватися хлопці із інших шкіл. У них є свій акаунт в інстаграмі та група, у якій вони домовляються, коли будуть кататися.
Як упізнати скейтбордиста
Власне, по дошці для скейтборду. Дошка – це збірна назва для усіх її частин, адже кожна із них має свою назву. Наприклад, сама дошка – це дека. У неї є передній і задній кінець. Передній називається ноуз, задній – тейл.
Колеса до деки кріпляться за допомогою траків – підвісок. До речі, зверху дека покривається тонким шаром наждчаного паперу – щоб було кращим кріплення між підошвою і декою.
Тарас розповідає, що дека часто ламається – раз у чотири місяці доводиться міняти.
— У мене дошка зібрана із різних деталей, розповідає Тарас. – Буває так, що можна зробити якийсь трюк і у перший же день її поламати.
Хороша дошка для скейту коштує 5 тисяч гривень, якщо лагодити – 1,5 тисячі коштує дека і 2 тисячі траки.
Стійка, оллі, фліп
Ще однією ознакою скейбордиста є сленг і він насамперед пов’язаний із трюками.
— Фліп, попшовіт, оллі, треф-фліп, — скоромовкою говорить Женя Михайліченко і я розумію, що «засипаюся». Хлопці підсміюються.
Отже, по порядку. Саме трюки є основою скейтбордингу і визначають майстерність скейтбордиста.
Трюк починається зі стійки, тобто із положення тіла скейбордиста. Найпростіша стійка – одна нога знаходиться на дошці, інша позаду, яка буде штовхальною.
Базовим трюком є оллі – щоб його зробити, потрібно відірвати дошку від землі на рівному місці і продовжити рух після його виконання. Крім того, трюки поділяються на ті, що виконуються на вулиці, під час звичайного катання і які пов’язані із подоланням перешкод чи розгоном і стрибками на рампі.
До речі, своя рампа у хлопців є: вони самі скидалися на металеву конструкцію грошима, а зварив її знайомий.
Тарас розповідає, що може вже зробити понад сто трюків. Матеріал для навчання хлопці знаходять в інтрнеті – у тому ж Ютубі. І інтерес у хлопців не лише спортивний. Адже скейтбординг може приносити непогані гроші.
— У скейтбординку є таке поняття як спонсорство. Скейт-бренду, який випускає дошки, потрібна реклама. Бренд платить гроші скейбордисту за те, що він робить трюки на його дошці. Спонсорство залежить від бренду. Якщо він відомий, то і трюки потрібно робити складні. Те, що у нас немає скейт-парку це не перешкода для спонсорства, брендам цікавий стріт. І нам до спонсорства вже близько, залишилось трохи потренуватися, говорить Тарас.
Як це бути скейтбордистом
У мене на плечах ще зимовий пуховик – весна цього року так собі – він явно контрастує із короткими рукавами футболок хлопців. Тарас – у просторій білій футболці і таких ще просторих джинсах.
— У скейтерів є два види одяг реп і панк. На мені реп. Якщо панк – то одяг переважно чорного одягу і більш обтислий, – говорить хлопець.
Тарас носить дреди.
— О, ні, це не пов’язане із скейтбордином. Просто мені їх захотілося зробити, говорить хлопець.
Хлопці розповідають, що частіше, ніж міняти деку доводиться змінювати взуття. Тому краще обрати найк чи адідас – такі кросівки витриваліші.
І звісно, не обходиться без травм.
— Дуже боляче коли завершуєш трюк, перевертаєш дошку ногою дошку і вона б’є по гомілці.
— А я навіть ногу поламав у минулому році, — додає Ілля Прядко. Тільки почав кататися.
Проте ані відсутність скейтпарку, ані травми не зупиняють гадяцьких скейтерів. Адже скейтбординг – це вже не просто тренування, а стиль життя.
