Йому 24 роки. На перший погляд він більше схожий на спортсмена, який дуже захоплюється татуюванням, адже їх видно на його тілі неозброєним оком.
Та все ж Євгеній Полянський – людина, яка розвиває художнє татуювання і загалом тату культуру у нашому місті. Він як ніхто інший може носити звання майстра татуювання, але про себе каже просто – я татуювальник.
Історія гадяцького майстра з татуювання Євгенія Полянського.
Тату як творчість
Євгеній місцевий. Закінчив Гадяцьку школу №2, по закінченню розпочав навчання в Полтавському нафтовому геоологорозвідувальному технікумі Полтавського нафтового технологічного університету імені Юрія Кондратюка. Та навіть і не уявляв, що життя його тісно пов’яже з татуюванням.
– Я навіть ніколи про це не думав. Коли ще в шкільні роки мене віддали у художню школу. Це був 4 чи 5 клас і мені зовсім не хотілося малювати. Тоді нас із братом забрали з малювання. Зараз я про це шкодую, але в той час це було не моє.
Моя пристрасть до татуювань почалася з першого тату на моєму тілі. Я ще малий був і знав, що зроблю собі тату, – розповідає хлопець.
Коли Євгеній навчався у коледжі, то його знайомий прийшовши до гуртожитку, похвалився зробленим татуюванням і для нього це став переломний момент, він знав, що зробить його і собі.
– Я сам обрав ескіз, а знайомі домовилися із майстром, що я прийду. Приїхав додому до Гадяча і пішов до Флойда – місцевого тату майстра. Він і набив мені моє перше тату на передпліччі.
Татуювання запало мені в душу, адже це творчість. Пам’ятаю, як під час процесу майстер вийшов із кімнати, а я взяв у руки машинку і провів собі лінію. Я розумів, що так робити не можна. Але так хотілося спробувати як це – робити тату.
Я не сказав батькам, що хочу тату, а як зробив і прийшов додому та по факту показав, що воно в мене є, то мама сказала: «Молодець», а тато, звісно, не дуже підтримав мене.
На той час здавалося, що це було зроблено бездумно, бо мені ж всього 18 було. Та це стало початком мого захоплення, адже тоді я ще не дуже в цьому тямив.
Євгеній дуже загорівся татуюванням та почав переглядати відеоролики на ютубі. Навіть уже визначився зі стилем своєї роботи. У одному з випусків розігрувалася тату-машинка, яку майстер зробив власноруч.
– Подумав, що я геть безрукий, не зроблю собі машинку сам. Знайшов усі матеріали – моторчик, маркер та не було одного – голки. Зателефонував до Флойда (тоді ми вже добре були знайомі) та сказав, що мені потрібна голка. Питань він не ставив, сказав лише прийти до нього. Коли сказав, що хочу зробити машинку, він почав відмовляти. Та я переконав його, сказав, що ця машинка буде стояти у рамці.
Перші спроби – на штучній шкірі.
Усе відбувалося десь у 2016 році, адже це здавалося лише хобі. Євгеній дійсно захопився цим мистецтвом і поринув у нього з головою.
Тоді свої перші спроби робив на штучній шкірі. Хлопець розумів, що татуювання не дешеве задоволення, адже не лише машинка, а й набір фарб коштував тоді, та й зараз, не маленьких грошей.
– Для розуміння – штучна шкіра ніщо в порівнянні з людською, вона дублезна, як дерево. Вчитися на ній дуже складно. У мене все тоді у фарбі було, контури криві.
Рука не звикла до цього – машинка сама по собі не легка, плюс дріт, що постійно тягне машинку назад і держак, за який тримаєшся – дає навантаження на руку. Коли працюєш тривалий час, то вага дається в знаки. Тоді вже почав думати, що це не моє. Нічого не виходило.
Перші клієнти – знайомі та друзі
Євгеній розумів, що тренуватися на штучних матеріалах не вихід, а спробувати на людині важкувато. Адже ніхто не прийде до майстра, що не має досвіду. І тут в нагоді стали друзі. Бо рідний брат не погодився на таку авантюру.
– Друг, з яким я був знайомий ще з дитячого садка, погодився. Я тиждень готувався до цього, бо розумів усю відповідальність.
Робили ми його вдома. Холдерів і кушеток у мене не було. Для підставки – подушка обмотана харчовою плівкою. Я старався як міг і татуювання загоїлося нормально. Тату обробляли по вже знаючій схемі – так, як я це робив собі. Тільки робота, яку зараз роблю хвилин 30, тоді зайняла 4 години.
Я тоді дуже хвилювався. Але пообіцяв, що коли набуду досвіду обов’язково його виправлю. Та час пройшов, а тату залишилося таким же. Зараз розумію, що тоді такого начудив, що лише «чорним квадратом» виправити зможу (усміхається – прим.авт.).
Та через рік вирівняв контури і поки що все.
А потім був друг друга. І так почалося – той тому сказав, той передав і почали до мене приходити робити тату. Незнайомим людям не робив, лише своїм. Працював тоді вдома і не хотілося пускати когось чужого. Це було виключно знайомі. Грошей великих я не брав. Бо ціна повинна була відповідати зробленому, тому в основному брав лише на розхідні матеріали.
Тоді питання ціни не стояло в пріоритеті. Хотілося практики і набуття досвіду. Бо без нього просто ніяк. З кожною роботою я брав для себе щось нове, – ділиться хлопець.
Армійський досвід став у нагоді
А ще Євгеній служив у морській піхоті в Миколаєві. У спецназ його не взяли, бо його ж пристрасть до татуювання стала невеликою перешкодою цьому.
На службу він потрапив уже із базовими знаннями. Тому його товариші по службі скористалися цим на повну. Євгеній зізнається, що саме там він взяв гарний досвід.
Як розповідає хлопець, усі базові знання, що можна отримати в тату-школі, є і в інтернеті. Не кожний готовий віддати велику суму за те, що можна подивитися в онлайн заняттях. Тут головне практика. Татуювання це не те мистецтво, якому можна навчитися. Майстри, які навчають, такі ж майстри як і усі, тільки з досвідом у 5-10 років. Тому Євгенія твердо можна назвати самоучкою:
– Одного разу я був на тату-конференції, але це вже не те, що було раніше. Колись їх проводили для обміну досвідом, зараз це «просто подивитися». Стилі, техніки, базові знання – усе це можна знайти на просторах інтернету.
Дешевий матеріал – неякісна робота
Тодішні зароблені гроші Євгеній витрачав на матеріали, адже навіть найдешевший сет фарб коштував близько 1 500 грн. А хотілося якісніших.
Бо якщо матеріал був дешевий відповідно і робота була не якісна.
– Якби мене запитала людина, що хотіла б зайнятися татуюванням, які матеріали брати, то я б рекомендував не економити на фарбі. Бо при роботі з дешевим матеріалом малюнок виходить поганий і тоді приходять думки, що воно не твоє.
Щоб почати свою роботу повинен бути старт, адже на матеріали середньої якості потрібно тисяч двадцять. Бо дуже багато розхідних матеріалів, крім машинки та фарб треба трансферні гелії, масло, голки, носики, тіпси тощо.
Навіть коли починав свої перші кроки, то не боявся робити татуювання і дівчатам:
– Для мене нічого такого не було, чи це хлопець, чи це дівчина. Я взагалі відповідально ставився до роботи. Та й досі хвилююся… Я більше люблю робити татуювання на ногах.
Та все ж кінцевий результат не завжди залежить від мене.
Велику роль грає тип шкіри. Наприклад, люди з натуральним рудим відтінком волосся, мають таку шкіру, що під час нанесення фарб, вона червоніє і не видно, де прокладена тінь татуювання, а де профарбована ділянка.
Був такий випадок, коли у людини відбувається захисна реакція організму – після певного періоду шкіра починає виділяти сукровицю. Це звісно нормально після другої чи третьої години роботи, бо організм реагує на втручання як на травму. А в клієнта з перших хвилин роботи почалося таке. То в таких випадках головне не розгубитися, – пояснює Євгеній.
Та все ж, зізнається, що з фізично розвиненим тілом працювати легше, бо м’язи вже натягують шкіру і доводиться менше її розтягувати.
На запитання чи хотів би мати свою школу тату, говорить, що не вважає себе майстром, а каже, що він просто «татуювальник», бо має невеликий досвід.
І запевняє, що на кожну роботу є свій клієнт. Комусь подобаються його роботи, а комусь – ні. Тому людина йде до іншого майстра, а не до нього. А ще чесно зізнається, що може бути таке, що людині не подобається, те що виходить в результаті, адже він, як майстер, бачить трішки ширше малюнок, ніж замовник:
– Це нормально, бо в нас різне уявлення. Коли я починаю робити малюнок, я стараюся максимально пояснити людині, що буде наприкінці. Немає сенсу малювати тату на аркуші, якщо ми будемо, наприклад, перекривати старе тату.
Але я вдячний, що клієнти зізнаються в тому, що їм не подобається.
Є деякі люди, яким навіть важливо, щоб воно розташовувалося саме на тому місці, а не на міліметр нижче чи вище.
Багато хто перекриває шрами тому для Євгенія це не здивування:
– Я в останній час звернув увагу та певну тенденцію: до мене приходять люди близько 35-40 років із порізаними руками. З чим це пов’язано я не знаю, але саме на цьому місці вони роблять тату. Ускладнень з роботою на шрамі немає. Голка пробиває пошкоджену шкіру так само як і чисту.
Татуювання неповнолітнім – лише з дозволу дорослих
До речі, Євгеній не робить татуювання неповнолітнім. Найменшому клієнту було 16 років, найстаршому – трішки більше 40.
– На законодавчому рівні це не прописано, але все ж я прошу дозвіл батьків, якщо клієнт неповнолітній. Найменшому, кому я робив тату було 16 років, та все відбувалося з дозволу дорослих.
А одного разу навіть було таке, що хлопець, теж неповнолітній, прийшов із сестрою, хотів тату на шиї. Ми поговорили з ним і відмовили.
Також робив одній дівчинці – подарунок на день народження від батьків було. Тоді мама її сама прийшла і просила.
Для мене в таких випадках гроші не головне. Я просто розумію, що та дитина піде до когось іншого робить татуювання і не факт, що воно буде якісним. А потім прийде до мене, щоб переробити його.
До слова, у Євгенія також є подарункові сертифікати, тому, якщо ви хочете зробити комусь сюрприз, – звертатеся до Євгенія, він також допоможе вам обрати не лише ескіз, а й підскаже у всіх інших нюансах.
Крім того, що хлопець робить тату іншим, він і собі набивав малюнок:
– Чотири роботи на ногах робив сам. Та це не зручно. І на підсвідомому рівні ніколи собі не зробиш боляче.
По секрету Євгеній розповів, що не хотів би, щоб у його другої половинки були татуювання:
– Я роблю дівчатам татуювання, але на тілі своєї дівчини не став би. Я естет і ціную її унікальність та чистоту.
Час набивання малюнку залежить від багатьох нюансів. І не завжди головне в цьому його розмір. Основне – щільність, контрастність та об’єм. А також тип шкіри, місце та больовий поріг людини. Дехто терпить, але робить часті перерви.
Євген обслуговує в день лише одну людину:
– По-перше, я також втомлююсь, тому падає мій рівень, а я не хочу робити абияк. По друге,і обробка обладнання займає добу. Те що одноразове – я просто викидаю, але є речі для багаторазового використання, тому їх треба дезінфікувати.
Також Євген зазначає, якщо ви знаєте, що маєте алергію, і впевнені на сто відсотків що у вас буде алергічна реакція від набиття татуювання – ставтеся до свого здоров’я відповідально та розумно, не робіть цього. Адже після процедури ще йде час загоєння, який в середньому займає два тижні. Будьте відповідальні.
Якщо малюнок, який ви хочете набити на тілі об’ємний, то і сеанс буде не один. Цінова політика стартує від 700 грн і це звісно, за невеликий обсяг роботи:
– У ціну входить не лише використання матеріалів, а й оренда приміщення, комунальні послуги тощо. Немає сенсу вести цю справу і працювати у збиток. Хоча при повному локдауні, що був на початку карантину, я не приймав людей, але за оренду платив.
Татуювання для Євгена це мистецтво, художній малюнок. Він не несе у своїх роботах смислове значення – сенсом його наділяють його клієнти.
