ІТ-освіта, робототехніка, курси комп’ютерної грамотності, конкурси, вебінари, проєкти, хакатони – усе це для Наталії Романенко, вчительки інформатики Лютенської школи, буденність. Адже вона не просто викладає свій предмет для учнів, а допомагає дітям реалізувати свої мрії та задуми у життя. Як це у неї виходить – читайте у нашому інтерв’ю.
Вона худорлява і невисока на зріст. Якби я не знала, що вона вчителька, то спочатку не відрізнила б її від старшокласниць. Стримана, привітна і не скажеш, що така тендітна вчителька викладає не літературу, а інформатику. Та не просто інформатику, а цілий всесвіт інноваційних технологій.
– Я місцева, народилася і виросла у селі Лютенька, у 1999 році закінчила місцеву школу із «золотою медаллю». Маючи медаль, здала на відмінно один вступний екзамен – математику, і мене зарахували на фізико-математичний факультет Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка. Навчалася за спеціальністю «Математика та основи інформатики".
Математика була моїм захопленням, улюбленим предметом у школі. Мама – вчителька, тому вирішила вступати в педагогічний. Інформатика була новою спеціальністю на фізико-математичному, от туди і пішла, – розповідає про вибір професії Наталія Романенко.
Наталія навчаючись на 4 курсі, (це був 2002 рік), почала працювати у Лютенській загальноосвітній школі, тоді викладала 2 години на тиждень, решту часу продовжувала навчання на стаціонарі в університеті.
– Мій педагогічний стаж 18 років. Я вчитель вищої категорії, маю звання «старший вчитель», голова районного методичного об’єднання вчителів інформатики.
На запитання чи змінила б професію – твердо відповідає – ні!
Завдяки співпраці з місцевим агрохолдингом Наталія Романенко змог-ла втілити у життя усі свої задуми і проєкти. І не тільки свої, а й своїх учнів. Більше трьох років вони мають змогу брати участь у найрізноманітніших конкурсах.
Перший проєкт у якому вчителька спробувала свої сили стала «ІТ-освіта у сільській місцевості». Він дав змогу не лише учням, а й місцевим жителям навчитися елементарним азам комп’ютерної грамотності. У школі створили комп’ютерний клас та забезпечили сучасними пристроями.
Крім навчання дитячого програмування, охочі мають змогу поринути у світ ІТ-технологій.
Перед тим як викладати ІТ-програмування і комп’ютерну грамотність іншим, Наталія Романенко і сама проходила спеціальну навчальну програму… дистанційно, через вебінари.
- Із ВrainBacket нам присилали практичні завдання і ми їх виконували і надсилали назад. Після проходження цього курсу ми із моїм колегою Вік–тором Гусаком отримали сертифікати менторів ІТ-освіти, а діти і наші дорослі «учні» – сертифікати, що вони пройшли відповідний курс комп’ютерної грамотності, – розповідає Наталя.
Проєкти, що спрямовані на розвиток громади
Та це лише початок. У школу закупили робототехніку, яку школярі програмують.
– У нас є два курси: курс дитячого програмування у програмі Скретч, а старші діти уже програмують робототехніку.
Також раз на рік учні їздять на Скретч Хакатон – це так званий хакерський марафон до Києва. У школі ми створюємо проєкт, а на конкурсі діти вже його захищають і отримують цінні призи.
А ще, як розповідає Наталя, діти два роки є учасниками проєкту «Підйом», який заснований благодійним фондом.
– У школі створюється команда, з якою працюють студенти зі школи лідерства. Учні створюють проєкти, які спрямовані на розвиток громади. Проєкт, що виграє, отримує грант. У цьому році ми подали проєкт «Міні друкарня» і виграли його.
Виграш дав нам змогу випускати друковану продукцію. Адже друковане слово ніхто не відміняв. Ми обрали найпотужнішу міні друкарню. Плоттер дає можливість друкувати формати від А1 до А5.
Ми вже спробували друкувати плакати, але все ж більше хочемо, щоб друкарня слугувала на благо громади.
До слова, така міні друкарня єдина у районі. А нещодавно для навчання в кабінеті інформатики з’явився ще й 3D-принтер. Він дасть змогу ще більше розвивати дітей з програмування.
Наука, що підштовхує на успіх
Як ділиться Наталія Романенко, інформатика хоч і складна наука, та все ж правильне слово і гарна підтримка завжди окриляє учнів до нових звершень:
– Інформатика завжди цікавить дітей. Викладаючи предмет, треба зачепити емоції дітей. Побудувавши розповідь на уроці, важливо зачепити не тільки розум і логіку, а саме емоції. Викликавши у дітей потрібні переживання, можна вивести їх на певні висновки, а потім – підштовхнути до потрібних вчинків – здобуття результатів через навчання.
Люблю створювати для своїх учнів «ситуації успіху». Кожна дитина повинна відчути, що в неї виходить, що вона може впоратися із отриманим завданням, що вона важлива, цінна і заслуговує на похвалу. Отримавши похвалу, учень готовий до нових звершень, старається працювати ще більше і краще.
Інформатика – цікава наука. Вчитель, який викладає цей предмет ніколи не перестає вчитися, і це захоплює!
Та яким би шкільне життя не було, згадується воно навіть через багато років:
– Одного разу на уроці інформатики дві дівчинки з 9 класу сиділи за комп’ютерами спиною до мене і спробували потихеньку їсти яблука. Але різкий хрускіт осінніх яблук їх видав. Я їм зробила зауваження, дозволила вийти з класу доїсти і повернутися до роботи. Дівчаткам було дуже соромно, вони почервоніли і щиро вибачалися. Ці діти пішли зі школи після 9 класу. Я цю історію підзабула. Але одного разу я підвозила одну з дівчат автомобілем до села. Вона мені розповіла, що нещодавно згадувала мене і ту історію з яблуками. І знову вибачалася і дуже каялася за свій вчинок. Ми разом посміялися, я їй сказала, що буде що згадати про школу і їй, і мені.
