Майже напередодні свята, 19 листопада, Нацполіція та СБУ прийшли з обшуком до Національного музею Революції Гідності. Співробітники СБУ та Нацполіції заблокували роботу двох приміщень і вилучили носії інформації та документи по фінансово-господарській діяльності.
Правоохоронці підозрюють посадовців меморіального комплексу в розкраданні грошей, які виділили на реконструкцію Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні.
Справу розслідують за статтею про зловживання владою або службовим становищем, якщо воно спричинило тяжкі наслідки. За це винуватцям може загрожувати від 3 до 6 років за ґратами, повідомляє news.24tv.ua.
За збігом обставин, цього ж дня стало відомо, що Державне бюро розслідувань порушило кримінальну справу про державний переворот щодо подій Революції Гідності. Заявником став колишній регіонал Ренат Кузьмін. Про це написала у своєму Телеграм-каналі українська журналістка Соня Кошкіна. Разом із тим на допит ДБР викликає Турчинова, Парубія, Кличка, Пашинського, Яценюка та Чорновіл. Андрій Парубій підтвердив свій виклик, але при цьому зазначив, що у повістці не було словосполучення "державний переворот".
Сьогодні в Україні вшановують події Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року. Помаранечевій революції цьогоріч — 16 років, Революції Гідності — 7. І зараз ми є свідками того, як під три чорти летять усі здобутки цих двох революцій. Тому зараз у час замічення українських голів російською пропагандою, фекйками і маніпуляціями, потрібно пам’ятати, що дали нам ці революції і якою ціною далися. Особилво, Революція Гідності. І розуміти, що під прицілом не лише якісь Парубій, Кличко чи Пашинський. Зараз кожен українець, який виступає за українську мову, для якого Росія — це агресор, а Революція Гідності — це результат режиму Януковича, автоматично може стати злочинцем. Тому сьогодні згадуємо, наші Революції, щоб не забувати, що лише від нас залежить, у якій країні ми прокинемося завтра.
Помаранчева революція
Помаранчева революція стала протестом проти фальсифікації виборів президента України у 2004 році, пише УНІАН. Назву помаранчевої вона дістала від партійного кольору кандидата на посаду Президента України Віктора Ющенка.
21 листопада 2004 року відбувся другий тур голосування, під час якого виборці повинні були зробити свій вибір між діючим прем'єр-міністром Віктором Януковичем і кандидатом від опозиції Віктором Ющенком.
Після оголошення попередніх офіційних результатів голосування, згідно з якими з перевагою в 3% переміг Янукович, стало зрозуміло, що вони відрізняються від даних екзит-полів. Прихильники Ющенка і більшість іноземних спостерігачів вважали, що команда Януковича сфальсифікувала вибори.
На наступний день після голосування сотні тисяч українців вийшли на вулиці Києва та інших міст України, протестуючи проти масових фальсифікацій.
Для захисту своїх демократичних прав в Київ приїхало сотні тисяч людей зі всієї України
Основним результатом революції було призначення Верховним судом повторного другого туру президентських виборів (не передбаченого прямо законодавством). Внаслідок компромісу, досягнутого фракціями Верховної Ради, після призначення повторного другого туру виборів були прийняті зміни до Конституції, які отримали назву Конституційна реформа 2004. Реформа зменшила повноваження президента, і, таким чином, знизила рівень значущості спірних президентських виборів.
За результатами голосування у повторному другому турі виборів перемогу одержав Віктор Ющенко.
За неофіційними даними, в цілому в акціях протесту взяли участь від 3 до 7 мільйонів українців. Детальніше читайте на УНІАН: https://www.unian.ua/politics/1012564-sogodni-desyata-richnitsya-pomaranchevoji-revolyutsiji.htmlГ
Гімном Помаранчевої революції стала пісня маловідомого українського гурту "ґринждоли",
Революція Гідності
Було би дивно, аби до наступної Реіолюції не був причетний Віктор Янукович. На кінець 2013 року українці чекали на підписання угоди про асоціацію України іє ЄС. Все нібито йшло до того, що Асроціація має бути, але станом на 18 листопада 2013 року не виконав умови для підписання Угоди.
21 листопада Уряд Азарова оприлюднив рішення щодо призупинення процесу підготовки до укладання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським союзом. Ця Угода готувалася з 1998 року, її повинні були підписати на Вільнюському саміті 28 листопада. Проте після таємної зустрічі Путіна та Януковича у Сочі, українська влада відмовилась від підписання.
Фейсбук той час не був такою помийницею: завдяки соцмережі на Майдані Незалежності зібралися півтори тисячі людей. Наступного дня протестувальників вже було 5 тисяч. Мітинги також почали відбуватися по велких містах України.
24 листопада на Майдані вже було 120 тисяч людей.
29 листопада — на саміті у Вільнюсі угоду про співпрацю так і не підписали. Лідерам європейських держав Віктор Янукович пояснив це рішенням уряду. На Майдан "Партія регіонів" звезла прихильників дій президента. Замість анонсованих 50 тисяч їх було 10.
В цей час громадські активісти і лідери опозиційних партій ухвалили спільну резолюцію з вимогою відставки Януковича «за зраду українського народу».
30 листопада — "Беркутівці" жорстоко розігнали мітингувальників. В основному їхніми жертвами ставали студенти. Беззахистні люди тікали у Михайлівський собор.
1 грудня — на Майдані зібралися майже пів мільйона українців. Мітингувальники зайняли приміщення Київської міськї державної адміністарції. Там розташувався Штаб національного опору. 1 грудня розпочався Автомайдан. Також велелюдні акції протесту відбулися у великих містах України.
8 грудня відбувся "Марш мільйона". Цього дня на київських вулицях з’явилися перші барикади, а із бульвара Шевченка зник пам’ятник Леніну — активісти повалили його.
11 грудня — "Беркут" знову намагався розігнати мітингувальників. Найбільше протистояння відбувалося на Інститутській та Європейській площі.
16 січня 2014 року — ухвалення законів 16 січня, або "диктаторських законів. Вони були прийняті із порушенням регламенту і порушували права громадян. Віктор Янукович підписав їх 2 січня.
19 січня — обурені диктаторськими законами мітингувальниками зібралися на Майдані Незалежності. Колона мітингарів пішла до Верховної Ради. На вулиці Грушевського вони зустрілися із загонами беркутівців. Протистояння тривали усю ніч.
22 січня — загинули Сергій Нігоян і Михайло Жезневський.
25 січня — від отриманих побоїв помер активіст Роман Сеник, а у лісі під Києвом знайшли тіло львів’янина Юрія Вербицького, якого невідомі викрали прямо із лікарні напередодні.
23-24 січня — мітингують міста України. Лідери спортиву ведуть переговори із Віктором Януковичем, які ні до чого не приводять: влада не приймає умови мітингарів, мітингарі не погоджуються із умовами влади.
28 січня — Микола Азаров подав у відставку, ануловані 9 диктаторських законів.
18-20 лютого. 18 лютого депутати мали розглянути зміни до Констиуції, але цей документ не зареєстрували. Це обурило мітингарів. Почалися сутички із силовиками. Були вбиті 20 протестувальників.
19 лютого — пожежа у Будинку профспілок.
20 лютого — мітингувальники зайняли Український дім та Жовтневий палац. На дахах будинків навколо Майдану розташувалися снайпери, які почали розстрілювати майданівців.
21 лютого — кількість убитих майданівців сягла понад сотню. Парламент схвалив у цілому Закон «Про відновлення дії окремих положень Конституції України 2004 року»
22 лютого — Янукович тікає із країни.
23 лютого — народні депутати 328-ма голосами ухвалили постанову «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України». Вибори призначили на 25 травня 2014 року.
