+635… +3547… +5866… +7216… З кожним днем кількість хворих на коронавірус збільшується. Дивлячись на статистику, яка показує масштаби пандемії, хочеться відвести очі від екранів смартфона та подумати, що це не може бути правдою. Але це правда.
Перший випадок коронавірусного захворювання в Україні виявили 3 березня, у Гадячі – 19 липня. Нині ж кількість хворих на COVID-19 у Гадячі та Гадяцькому районі сягнула 83 людей. Станом на 22 жовтня вилікувалися 50 людей (із них 41 був пацієнтом інфекційного відділення). Безумовно, те, що все-таки більшість людей одужує без суттєвих ускладнень і навіть лікування, додає позитиву в наші тривожні карантинні будні.
Про перенесену хворобу наважуються розповідати одиниці, що у принципі не дивує, адже реакція людей може бути непередбачуваною і навіть загрозливою, як показав досвід Нових Санжар. Тому спілкуватися з журналістами колишні хворі погоджуються лише змінивши ім’я. Гадяч.Сity поспілкувався із жінкою, яка перехворіла на COVID-19.
Аня (ім’я змінене)
«Один із серпневих вечорів. Стало погано: боліло горло, з’явилася ломота у тілі. А через тиждень була блювота, пропав нюх та смак. Відчувала біль у м’язах та кістках. Без знеболювального не могла ні сидіти, ні лежати.
Зателефонувала до свого сімейного лікаря, він скерував, щоб пройшла ПЛР-тестування (тестування методом полімеразної ланцюгової реакції). Очікувала результат недовго. Через кілька днів дізналася, що він позитивний. В мене не було ані паніки, ані страху… Я самоізолювалася. Добре, що син із невісткою живуть у Києві, та лікувалася вдома під наглядом сімейного лікаря. З ним я була постійно на зв’язку. Могла зателефонувати у будь-який час.
Як саме підхопила інфекцію, достеменно не знаю. Носила маску, мила руки. Із тими людьми, з якими я контактувала, ніхто не захворів. Більш за все це було в магазинах або у транспорті. Але це не точно. За кордон я не виїжджала останні 2 роки.
До останнього нікого не повідомляла, що хворію на коронавірус. Захворювання було у легкій формі. Коли зробила рентген, виявилося, що запалення легень не було. Боялася їхньої реакції. А виявилося, що марно. Родина та друзі хвилювалися за мене, пропонували свою допомогу. Підтримували як морально, так і фінансово, адже на лікування пішло чимало грошей. Недаремно таки кажуть, що друзі пізнаються в біді – усі турбувалися, я відчувала їхню увагу та підтримку. Усі телефонували… Розповідаю, і в мене аж клубок у горлі.
Лікування тривало не більше місяця. І фізичний стан протягом цього часу був дуже різний. Були моменти, коли не могла встати із ліжка. Дуже боліли м’язи та кістки, кидало то в жар, то в холод. Лікар призначив мені лікування: крім ліків, приймала вітаміни, риб’ячий жир. Регулярно та збалансовано харчувалася – незалежно від того, чи був апетит чи ні. Ставку робила на фрукти й овочі – аби була вітамінна підтримка організму. Ще займалася спортом.
Минув час, я здала тест на коронавірус, і коли сказали, що я здорова – розплакалася. Було морально складно. Але я впоралася, вистояла. Це був вкрай неприємний досвід – фізично, психологічно, фінансово. Але я досі відчуваю слабкість, а пройшло вже два місяці і мене це лякає.
Є знайомі, які казали, що не вірять у коронавірус, а коли я захворіла, у них змінилося ставлення. Потрібно бути морально готовим до того, що COVID-19 рано чи пізно наздожене якщо не кожного, то дуже багатьох.
Тепер, коли я перехворіла та повністю відновилася, згадую 9 вересня, як про другий свій день народження».
