У його очах помітна втома, на обличчі – синці... але його усмішка настільки щира, а думки настільки філософські, що й не віриться, що йому лише 19, адже він вже знає, чого хоче від життя. Гадячанин Артем Корнієнко провів свій перший боксерський бій на професійному ринзі. Його враження і плани на майбутнє – читайте у нашому інтерв’ю.
На день народження програв свій перший аматорський поєдинок
– Займаюся боксом майже 6 років. Закінчив 9 класів Хитцівської школи І-ІІ ступенів і вступив до Полтавського юридичного коледжу імені Ярослава Мудрого. Саме в Полтаві почав ходити у спортивну секцію. Спочатку займався у одного тренера, але не бачив з ним розвитку. Згодом друг познайомив мене з іншим тренером. І з ним я зрозумів, бокс – це моє, – розповідає Артем Корнієнко.
До того як почав боксувати у Полтаві, вдома, у Гадячі, він 5 років займався карате.
Але саме з Полтави почалися його поєдинки. Звісно, аматорські.
– Я хотів боксувати, але мене не запрошували на поєдинки. Так я прозаймався близько року. Одного разу прийшов на тренування, а тренер запитав, чи не хочу побоксувати на змаганнях. Звісно, я погодився. А через тиждень у Полтаві проходили бої. У той день був мій день народження, я програв, хоча поєдинок був дуже хороший (усміхається – прим.авт.), – говорить Артем.
Але після того хлопець не покинув улюбленої справи, а навпаки, почав їздити на змагання, – всеукраїнські та міжнародні турніри з аматорського боксу:
– Навіть не скажу скільки в мене було боїв, близько тридцяти точно. Я не веду підрахунок, спочатку і записував бої, а потім перестав це робити, – зазначає боксер.
Після закінчення коледжу Артем вступив до Полтавського педагогічного університету: хоче бути не лише боксером, а й тренером.
– Оскільки маю вільний графік, це дає поєднувати улюблену справу – зараз працюю тренером із боксу у місцевому спортивному клубі – і навчання. Саме тренерство і познайомило мене з Владиславом Божком, тренером із кікбоксингу, він вивів мене на мій перший професійний бій. Тренуюся у нього близько двох місяців, – пояснює Артем.
У спортклубі Артем тренує три групи. Перша – діти від 10 років, друга – дівчата, і тим кому від 16 років, а в третій займаються дорослі.
– Дітей, чесно кажучи, мені тренувати легше, бо вони тільки навчаються, а ті, хто старші – уже мають певні навики і їх перевчити дуже важко, – зазначає хлопець.
Бокс це не просто інтерес, це сенс життя
Незважаючи на всі злети і падіння, Артем твердо впевнений у своєму спортивному виборі:
– Я люблю бокс, це не просто інтерес, це моє життя. Звісно, в аматорських боях я отримував нагороди та медалі. На той час мені цього було достатньо, а зараз я хочу розвитку. Професійний бокс – це зовсім інше. Це дає змогу, не залежно від того чи виграв ти, чи програв, певного розвитку.
Як розповідає Артем, спочатку мама була проти такого спорту, а зараз підтримує його, але ж, звісно, і хвилюється:
– Вона не дивиться мої поєдинки, ще жодного не бачила.
Коли поїхав на бій у Київ та не отримав перемогу, я розповів їй, що я програв. Та відразу попередив, що приїду трішки «пом’ятий».
– До цього я рідко приїздив із синцями. Адже у аматорському бою зовсім інші боксерські рукавички, вони м’якіші. А в професійному важкі, тому відчуття зовсім інші, тебе наче б’ють «голими» кулаками. Та й на тренуваннях бувають випадки, коли добряче отримував, бо на ринзі я боксую з суперником своєї вагової категорії, а на тренуваннях з хлопцями більшими за мене, щоб потім мені було легше виходити на бій, – пояснює хлопець.
Та як переконує, зараз, після бою, добре себе почуває, незважаючи на синці та садна.
– Трішки болить ніс та й щелепа трішки болить, але все добре, йду на відновлення – з усмішкою розповідає про самопочуття.
Професійний бокс потребує крім гарної фізичної підготовки та здоров’я, ще й багато інших нюансів, без яких вийти на ринг не дозволять:
– Потрібний паспорт боксера, його я отримав рік тому, коли їздив на змагання на кубок України. Також обов’язково щоб був перший розряд по боксу. Для цього потрібно виграти змагання по області, і звісно, ліцензія. Яку я теж виборов, – пояснює Артем.
Для професійного боксу потрібне також екіпірування: спеціальне взуття – боксерки, шорти, бандаж, капа й тейпи. Рукавички Артему видали перед боєм.
Лише на зважуванні зрозумів – битимуся з іншим суперником
До слова, він не будує ілюзій та не женеться за славою. Навіть спортсмен, на якого Артем хоче бути схожий не кумир, а приклад для наслідування:
– Боксер на якого я б хотів рівнятися – це Олександр Хижняк. Він заслужений майстер спорту, чемпіон Європи, чемпіон світу серед аматорів. Він планував виграти олімпіаду і перейти в професійний спорт, але через карантин олімпіаду відмінили, тому поки що він номер один серед аматорів.
Як зазначає боксер, то цей бій був далеко не перший. Він перший по ваговій категорії на професійному рівні, адже по віковій категорії бої відбуваються в аматорських поєдинках:
– Ліміт ваги у цьому поєдинку був 63 кг. Якщо вага становить 64 кг, то до бою не допускають. Підготував мене до виходу мій, на даний момент, тренер Владислав Божко. У нього є знайомі у промоутерській компанії. Він показав мої бої організаторам і вони дали добро мені побоксувати на професійному рівні. Щойно запросили, почали готуватися.
Дехто каже, що можливо рано виходити на професійний ринг, але мені цього хочеться, я впевнений у своїх силах.
Та багато хто і підтримує моє рішення, я навіть не очікував, що незнайомі для мене люди, будуть мені писати та бажати удачі. Я за це дуже їм вдячний, – говорить хлопець.
Щодо самого бою, то Артем твердо знає, що це лише початок, а поразку розцінює не як програш, а як майбутній досвід:
– Готуючись, я не зміг подивитися бої суперника, бо не знайшов їх. Тим паче заявляли мій бій із харків’янином Дмитром Цюпком. Але під час тренування він отримав травму ребра. Я не знав цього і на реєстрації у Києві перед боєм здивувався, що його немає. А вже коли на зважуванні викликали мене і одеського боксера Данила Каплана, я зрозумів, що битися буду з іншим боксером.
Оскільки випадок Цюпка вважається форс-мажором – мені замінили суперника на іншого.
Та якою б не була жага до перемоги, Артем зізнається, що бій був по-своєму тяжкий і він боровся усі чотири раунди:
– Мені, скажу чесно, у самому бою було важко, бо суперник весь час працював першим номером. Ще відчувалося, що він важчий і удари його були сильними. Мій поєдинок тривав чотири раунди, та я відбоксував їх до кінця і лише на другій хвилині 4 раунду я пропустив удар у підборіддя і трішки «поплив». Мені відрахували час і рефері вирішив зняти мене з бою. Я нічого не втратив від цієї поразки, але звісно і не виграв бій. Та я вірю, що все ще попереду.
Над помилками попрацюємо
Владислав Божко, тренер із кікбоксингу, а зараз за сумісництвом і тренер Артема, впевнений, що у майбутньому вони досягнуть усіх поставлених цілей:
– Хоча ми знайомі з Артемом небагато, та він відразу погодився зі мною тренуватися.
Скажу чесно, спочатку мав сумнів чи їхати на змагання, адже навіть для спроби потрібна серйозна підготовка. А Артем на той час займався самостійно. Та все ж ми ризикнули. Отримали ліцензію, щоб Артем спробувати свої сили у якості професійного боксера.
Владислав запевняє, що їм є ще над чим працювати, і Артему, як боксеру, і йому, як тренеру:
– У Артема гарні задатки: він технічний, витривалий, розумний у поєдинку. Можливо суперник виграв бій лише тому, що він мав більше досвіду. А над усіма нашими помилками ми попрацюємо. В жодному разі здаватися не будемо, а лише розвиватися.
Усі спортсмени, що виходять на професійний ринг мають декілька тренерів. Для більшого досвіду і кращої підготовки у нашу команду потрібен ще хоча б один тренер із боксу. Також будемо їздити на спаринги до інших клубів. Розвиток та досвід – запорука успіху.
