Найчастіше при плануванні відпочинку ми перш за все згадуємо та уявляємо популярні курорти, визначні пам'ятки, далекі місця, де ми ще не були раніше. Однак прекрасно відпочити можна і в більш доступних і близьких місцях, наприклад, селах, що знаходяться не так вже й далеко. Адже що потрібно для гарного повноцінного відпочинку - мальовнича чиста природа, свіже повітря, затишок, спокій та смачна їжа.
Колочава, Закарпатська область
Село знаходиться на території Національного природного парку «Синевир». Засновано воно втікачами від кріпацтва ще в XV столітті. Назва села походить від річки Колочава.
Між горами втікачі будували собі хатки. Це були маленькі приміщення з дерев’яною або солом’яною підлогою. Джерелом тепла був вогонь, який знаходився посеред хати. Навколо приміщення родичами будувалися інші хатки, так з’являлися присілки.
Історія цього села написана у книзі відомого чеського письменника Івана Ольбрахта «Микола Шугай ‒ розбійник». Письменник називає засновників цього села бунтарями та невільниками, які змогли протистояти Потоцькому. А саме місце називає казковим краєм. Тому до села приїжджає багато чехів, які зачарував опис села.
Село популярне через легенду про місцевого «героя» Миколу Шугая. Говориться, що чоловік втік від армії і заснував у селі загін опришків, які відбирали у багатих і віддавали бідним. Але насправді ‒ це все неправда. Місцеві говорять, що Шугай був звичайнісіньким розбійником, та навіть вбивцею. Він півтора року переховувався від чеських жандармів. Миколу вбив рідний брат з колись вірними побратимами. та за винагороду віддав тіло жандармам.
Про це і пише Іван Ольбрахт у своєму романі. Він шість років прожив у селі аби достовірно написати всі деталі.
Зараз у селі проживає близько 7 тисяч людей. Місце досить сучасне, з інтернетом, клубом та музеями, Музеїв в селі аж чотири. Особливо серед них виділяється музей-скансен «Старе село». Це проєкт уродженця села Станіслава Аржевітіна. Він на 2-х гектарах землі відкрив ремісниче село, яке присвячене лісорубам, мірошникам, шевцям, вівчарям, корчмарям. А ще є вузькоколійка зі справжнім паровозом. Працює «стара школа», а в процесі ще «Чеська школа», «Народна», «Церковно-приходська», «Радянська» школи. Мецената також хоче відкрити школу вівчарства.
Окрім музеїв та церкв у Колочаві неймовірні краєвиди. Там ви зможете зустріти велику кількість птахів, серед яких навіть є папуги. Там можна порибалити та скуштувати справжню річну форель. А у березні-квітні у селі квітне ціла долина крокусів або шафрану гелфея.
Дземброня, Івано-Франківська область
Дземброня, чи як його називали до 2009, Берестечко, знаходиться на кордоні з Румунією. На одній із вершин можна побачити, де починається Європа. Село протяжністю 10 кілометрів та живе там всього 250 людей. Попри це у селі є початкова школа, два магазини та своя селищна рада.
Є декілька версій походження назви села. Є легенда, що колись слуги польського пана загубили його доньку Броніславу. І єдине, що вони казали було: «Гдзє Броня?». Науковці ж кажуть, що можливо назва виникла від угорського «dzemborin», що означає «свято».
Найголовніша туристична атракція у селі ‒ це річка Чорний Черемош. Тому навесні до селища приїжджають любителі рафтингу з усіх куточків Європи та Азії. А ще фішка місцевості в тому, що протягом дня вас чекатиме різна погода. Зранку ‒ густий туман, в обід ‒ спекотне сонце та ввечері ‒ проливні дощі.
Від села починається туристичний маршрут до села Кваси. І ні, це не просто пройти стежкою. Від Дземброні ви йдете до Дземброських водоспадів, потім до гори Вухатий Камінь, далі проходите озеро несамовите, підіймаєтесь до вершини Говерли, потім гори Петерс і вже потім приходите до Квасів.
Всього цей маршрут можна пройти за 3-5 днів, його довжина 56 кілометрів, а висота виходу ‒ 528 метри.
До речі є легенда, що колись дорога до гори Піп Іван була небезпечною. Колись під горою проходили ярмарки та базари, тому там завжди були гроші, купа їжі та худоби. А розбійники постійно відбирали найцінніше. Звідси у народі і назва «Чорна». До речі, селяни довгий час дивувались, чому гору офіційно назвали Піп Іван. Бо гора ніяк не зв’язана з попами. Але розгадка проста ‒ кам’яний відкритий простір вершини разом з сильними вітрами, створюють ефект співу. А Іван найпопулярніше ім’я в Карпатах.
Ще на горі Піп Іван можна подивитися на польську обсерваторію «Білий слон». Протягом 1938-1941 років польські дослідники проживали та працювали на висоті 2028 метрів. Тому обсерваторія була необхідна для астрономічно-метеорологічних досліджень. Вже тепер напівзруйнована будівля отримала свою назву від того, що взимку стає схожою на білого слона. А ще є версія, що колись скептики вважали обсерваторію такою ж непотрібною, як і білий слон. Та зараз українська влада за підтримки поляків планує відреставрувати «Білого слона».
А також необхідно подивитися Дзембронський водоспад. Розташований він у підніжжя гори Смотрич та завдовжки 100 метрів. А висота найвищого порога — 10 метрів.
Бакота, Хмельницька область
Бакота ‒ це село, якого на мапі не існує. Воно знаходиться в 55 кілометрах від залізничної станції Кам’янець-Подільська. Перша згадка про це місце датується ще 1240 роком. Розкопки свідчать, що тут було поселення язичників. А вже як 40 років село знаходиться під водою. Його затопили через будівництво Дністровського гідровузла.
Є два варіанти появи назви. Одні кажуть, що «Бакота» ‒ це бажаний, а інші говорять, що це з румунської означає «хліб». У ХІІ столітті Бакота ‒ це велике та сильне місто. Його населення складало 2500 людей.
У Бакоті знаходився скельний чоловічий монастир, який зафіксований у київській Книзі 1362 року. Його засновником був преподобний старець Антоній, що також є засновником Києво-Печерської Лаври.
В середині ХІІІ століття на тоді ще місто напали монголо-татари. Монахи та жителі сховалися у печерах чоловічого монастиря. Загарбники вмовляли людей вийти з печер, але в них нічого не вийшло. Тому вони засипали виходи печер, тим самим поховали людей заживо.
Потім протягом століть життя Бакоти було досить спокійним. Але через голод 1947 року багато місцевих мешканців померло. А у 1981 році село і зовсім було зруйновано та затоплено.
Але відвідати Бакоту необхідно. Бо це нереальні пейзажі, чисті береги та водойми, де дозволено купатися. Є невеликий оглядовий майданчик, де відкривається вид на Дністер та мальовничу скелю.
Також можна відвідати руїни скельного монастиря. Там збереглося декілька печер та ніші монахів. Тут мрія мандрівників та фотографів.
Іза, Закарпатська область
Село розташоване в п’яти кілометрах від міста Хуст і вважається найбагатшим селом. А все через лозоплитіння. Іза ‒ одне з небагатьох місць, де ця давня традиція зберігається і передається з покоління в покоління. Більше того, село вважається столицею лозоплетіння і його вироби відомі далеко за межами України.
Вперше документально Іза згадується у ХІV столітті. За легендою, назву надали на честь першого поселенця ‒ Ізая. Лозоплетінням тут займалися завжди, а з роками майстерність плетіння тільки вдосконалюється.
На городах жителів ви не побачите ні картоплі, ні інших звичайних овочів, бо там скрізь вирощують лозу. Її заготівлею займаються з листопада по березень. І цим займається вся сім’я, незалежно від віку та професії.
Приїжджаючи до села, ви побачите вироби абсолютно скрізь. Біля кожного будинку будуть стояти міні-виставки ‒ столи, кошики, кресла, вази, будинки для тварин та купа іншого. У кожної родини є свій секрет плетіння, який вважається величезною таємницею.
Купити вироби з лози ви зможете біля кожного будинку чи траси. Проте ви нічого не знайдете в селі у неділю та на релігійні свята, бо все буде зачинене.
Між селами Іза та Липча знаходиться єдина в Україні оленяча ферма. Тварин там можна погладити чи годувати прямо з рук. Територія ферми ‒ 60 гектар і на ній знаходиться 150 плямистих оленів.
Ще в Ізі біля гори Роронд-Тете і Іліна знаходиться водоспад. Його висота близько чотирьох метрів. А стікає він по камінню, яке поросло мхом. Це надає воді смарагдовий відтінок. Біля водоспаду є оглядові майданчики.
Також в Ізі є сироварня «Баранове». Там вам влаштують екскурсію, сирні продукти можна буде скуштувати, а також купити.
Кам’яне село, Житомирська область
Кам’яне село ‒ це велетенські каміння розміром з невеликий будинок. Місце, де знаходиться це село досить незвичне. Бо поряд немає гір, річок та інших порід. Є теорія, що село ‒ це залишки підніжжя деревніх гір або, що це каміння принесли льодовики 20 000 років тому. Але обидві теорії маловирогідні. Більшість екологів вважають, що кам’яне село ‒ це залишки височини, які залишились внаслідок руйнації нижніх частин.
Звичайно є і легенди. Говорять, що Бог у вигляді жебрака прийшов до села та прохав у жителів крихту хліба. Проте жителі проігнорували його, а Бог перетворив все село на каміння. У цієї легенди навіть є «доказ». На одному з каменів є відбиток ноги Бога.
Майже перед самим селом вам потрібно перейти через дерев’яний міст річки Перги. На вході до села ви знайдете мапу кам’яного села, де позначені найвагоміші каміння.
Огляд всього села витратить не більше двох годин вашого часу. Ще там можна влаштувати пікнік та пофотографуватися.
